WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Податкова система в період нової економічної політики (Реферат) - Реферат

Податкова система в період нової економічної політики (Реферат) - Реферат

Рішення про скасування продрозверстки і запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок; лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для розвитку свого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще низку законодавчих актів, які стимулювали відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922р. "Про відбудову та зміцнення сільського господарства України". У ній накреслювалася програма деякої допомоги селянам.

Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922р. Відбудові сільського господарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно здійснювався перехід від натурального податку до грошового.

Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову "Про визнання недійсними кабальних угод на хліб", 1 листопада 1922 р. постанову "Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнезамами". Схвалюючи податкове законодавство, уряд перекладав основний тягар податків на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925р. загальна посівна площа в Україні досягла довоєнного рівня. У 1925—1926рр. виробництво зерна в Україні майже дорівнювало довоєнному рівню.

Розвитку сільського господарства України в період непу сприяли різні види кооперації. У 1928р. різноманітними видами української кооперації було охоплено близько 85% всіх селянських господарств. Кооперація стала "важливим фактором підвищення продуктивної праці, зміцнення економічної бази держави й підвищення добробуту народу".

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку промисловості, у тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної самостійності і перевести їх на господарський розрахунок. Це зумовлювалося тим, що реальний перехід до нової економічної політики не міг відбутися без функціонування ринку і ринкових відносин. Уже восени 1921р. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.

Проведення в життя госпрозрахунку вимагало відокремлення певних господарських комплексів — державних трестів і підприємств із загальної маси державного майна і визнання за ними господарської самостійності. В Україні трести почали створюватися з осені 1921р. Правове становище трестів визначалося в декреті ВУЦВК від 2 липня 1923р. "Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)". Керування трестами здійснювала ВРНГ УСРР. Трести отримали самостійність в галузі постачання виробництва і збуту виробленої продукції і були орієнтовані на ринок. Одночасно з трестуванням промислових підприємств відбувався процес створення синдикатів — організацій для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів.

Під час упровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921р. ВУЦВК і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду (УЕР). У Положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для об'єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР стала найвищим господарським органом на території України. Почали створюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921р. було прийнято положення про ці ради.

Одним з найголовніших завдань УЕР було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при Економічній раді у вересні 1921 р. була заснована Українська державна загально планова комісія (Укрдержплан). 10 квітня 1925р. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комісію УСРР. На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підпорядковувався Українській економічній раді, за новим Положенням Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, посилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд залишив за собою контроль не тільки важкої промисловості, а й таких "командних висот" в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Упровадження засад непу в промисловості України дало змогу відбудувати її в короткий строк. Так, у другому піврічні 1925/26р обсяг виробництва перевищив довоєнний рівень. Валовий продукт всієї державної промисловості УСРР у 1925 р. становив 90,5% довоєнного.

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках — колишнім власникам цих підприємств. За станом на кінець листопада 1921р. в Україні в оренду було віддано 5286 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної та інших галузей промисловості. Отже, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приватних торгівців, комісіонерів та ін.

Стосовно підприємців-приватників узагальнюючим став термін "непман". Але загалом економічні позиції непманів через застосування владою різноманітних обмежень (економічних і адміністративних) були слабкими. Тому, на відміну від державної промисловості, приватні підприємства у роки відбудовчого періоду занепадали. Хоч у цензовій промисловості України кількість приватних заводів і фабрик зросла з 452 у 1922723р. до 493 у 1924725р., це зростання відбулося повністю за рахунок харчової промисловості, яка налічувала в 1924725р. 368 невеликих приватних підприємств. У всіх інших галузях відбувався інтенсивний процес згортання приватного сектора. Наприкінці відбудовчого періоду в кам'яновугільній, металургійній і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. В продукції цензової промисловості частка приватних підприємств скоротилася у 1924/25 р. до 5,3%; у харчовій промисловості — до 15,8 %. Таке становище значною мірою пояснюється політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки. Запроваджуючи й удосконалюючи прибутково-промисловий, по майновий податок, гербовий збір, податки на житло, місцеві податки тощо, держава позбавляла непманів можливості отримувати великі прибутки. Більша частка накопиченого ними вилучалась фінансовими органами. Класова політика в галузі кредитів, закупівельних і продажних цін, транспортних тарифів, трудового законодавства також стримували розвиток приватного капіталу. Запровадження принципу госпрозрахунку зумовило необхідність перегляду низки найважливіших інститутів трудового права, передусім скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи оплати праці. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки "воєнного комунізму", поступово впроваджувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято чимало законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної і кооперативної, так і приватної. Тільки за період 1923—1924рр були прийняті такі правові акти в галузі торговельного законодавства: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від З січня 1923р. "Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу", яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; Положення Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924р. "Про товарні біржі", котре визначало структуру бірж; резолюція ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924р. "Про боротьбу з дорожнечею", що мала на меті зниження цін; Інструкція про торгівлю, яка визначала коло осіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 25 вересня 1924р. "Про фірму", що встановлювала порядок функціонування фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 р. "Про торговельний реєстр", яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в органах НКВТ УСРР.

Loading...

 
 

Цікаве