WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Податкова система в період нової економічної політики (Реферат) - Реферат

Податкова система в період нової економічної політики (Реферат) - Реферат

Смерд, який завоював довір'я князя, міг стати міністеріалоімцем, отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди могли піднятися за соціальною градацією досить високо. Але смерд-боржник міг бути перетвореним у феодальне залежного закупа. Розвиток феодалізму вів до зменшення ролі смердів у Київській Русі.

Треба зазначити, що уривчастість і нечіткість джерел про смердів, у тому числі й Руської Правди, зумовили появу ще в дореволюційний період різних точок зору про цю категорію населення Київської Русі.

Закупи. Для позначення феодальне залежного селянства у Київській Русі використовувався термін "закуп". Багато статей Руської Правди (Пр. Пр.), присвячених закупництву, свідчить, що воно було певним явищем, причому на визначеному етапі процесу феодалізації. Основним джерелом для вивчення закупництва є компактна група статей Руської Правди (статті 56—64, 66 Пр. Пр.), справедливо названа "Статут про закупи". Цей статут з'явився на початку XII ст. внаслідок боротьби народних мас проти самочинства феодалів і вимоги більш чіткого визначення правового становища закупів. Закуп — це людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього "купу".

Закуп мав виконувати сільські роботи, працювати "на полі" ("релейний закуп") (ст. 57 Пр. Пр.), доглядати хазяйську худобу:

випасати її на полі, заганяти у двір, запирати у хліві (ст. 58 Пр. Пр.). Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них "купу" у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.

Закуп був істотно обмеженим у своїх правах. За втечу від "хазяїна" він перетворювався у повного ("обільного") холопа (ст. 56 Пр. Пр.). За крадіжку, вчинену закупом, відповідав його "хазяїн" (ст. 64 Пр. Пр.), проте, закуп у цьому випадку, як і у випадку втечі, ставав повним холопом. Землевласник мав право піддати закупа тілесному покаранню "за діло", але не міг "бити" закупа "без провини" з його боку (ст. 62 Пр, Пр.). Ця обмовка у Руській Правді через неконкретність слабо захищала закупа і скоріше за все свідчила про хазяйське самочинство. Хазяїн не мав права продавати закупа у холопи (ст. 61 Пр. Пр.) За цей незаконний акт він повинен був заплатити штраф, а закуп здобував волю У незначних справах закуп міг виступати у суді як свідок, а також звертатися до суду зі скаргою на свого хазяїна. Зростання закупництва було пов'язане з розвитком приватного землеволодіння

Ізгої. Ізгой — це людина, "зжита", вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів — вільні й залежні Різниця у становищі ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили в ізгойство. І серед перших, і серед других могли бути як жителі міст, так і селяни. Значний контингент феодальне залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв'язків з хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна. Такі ізгої (вільновідпущеники) звичайно потрапляли у залежність від церкви. Поряд з ізгоями-вільновідпущениками у Київській Русі зустрічались ізгої — вихідці з вільних верств давньоруського суспільства. Вони входили до складу давньоруського суспільства як вільні, про що свідчать ст. 1 Кр. Пр. і ст. 1 Пр. Пр., охороняючи життя ізгоя, як й інших представників вільного населення Київської Русі, штрафом у 49 гривен. Ізгой залишався вільним, доки сам не ставав закупом або холопом.

У Київській Русі до феодальне залежних верств населення належали і вотчинні ремісники. Вотчинного ремісника і ремісницю згадує Руська Правда, оцінюючи їх життя у 12 гривен (ст. 15 Пр. Пр.). Джерела називають феодальне залежним населенням також відпущеників, задушних людей, прощеників.

Челядь і холопи. У Київській Русі до складу невільного населення входили й раби. Одне із джерел рабства — полон. У X—ХП ст. для позначення рабів-полонених вживається термін "челядь". На відміну від челяді раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які відбувалися у середині Київської Русі, Руська Правда називає і такі джерела холопства, як само продавання, одруження на рабі "без ряду", вступ "без ряду" на посаду тіуна або ключника (ст. 110 Пр. Пр.). У холопа автоматично перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутував (ст. 55 Пр. Пр.). За Руською Правдою челядин — це раб. який перебуває під владою свого хазяїна, забита й зовсім безправна істота Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами Так, будучи боярським тіуном, він міг виступати в суді як "видок" (ст 66 Пр Пр ) Але холоп не міг приймати клятву як '"послуха", тому що послух має бути вільним Холоп, який вдарив "вільного мужа", зазнавав кари (статті 17, 65 Пр. Пр.) За холопа, котрий здійснив крадіжку, відповідав його хазяїн (ст. 46 Пр. Пр ), тоді як вільні люди, що "крали", сплачували пропажу. За убивство холопа його хазяїну сплачувалася не "віра", а "урок". Хазяїн відповідав за угоди, які укладав його холоп. Руська Правда встановлювала відповідальність вільних людей за допомогу, що надавалася збіглому холопові (ст. 112 Пр. Пр.), і визначала обов'язок властей і приватних осіб сприяти його поверненню (ст. 114 Пр. Пр.)

Міське населення. Соціальний склад міського населення Київської Русі був вельми різноманітним, що є характерною рисою суспільства середніх віків Міське населення поділялося на дві основні групи: міські низи і міську аристократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. Руська Правда з повагою називала "градинів", "купчин", лихварів. Купці, що займалися зовнішньою торгівлею, іменувалися "гості". Руська Правда надавала пільги купцям, які укладали угоди, на випадок їх неспроможності, банкрутства (статті 48, 49, 50 Пр. Пр.). Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільш численну категорію міського населення. Основна маса городян була особисто вільною. Частина ремісників залежала від своїх хазяїн — бояр, купців, тощо Особисто вільні ремісники (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі та ін.) і дрібні торговці у містах оподатковувалися або -відробляли, беручи участь у будівництві та ремонті міських укріплень, наглядали за їхнім станом. Руська Правда визначала плату (хлібом, пшоном, солодом, грішми) представникам державної влади, які відали будівництвом міст і мостів, з коштів міського населення (статті 43, 96, 97 Пр. Пр.). На кошти того ж міського населення будувалися церкви, утримувалася церковна парафія.

Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм складом. Із загальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, в яких були залежні від них підмайстри або учні.

Соціально-економічна та правова, нерівність призводила до загострення класових суперечностей і розвитку класової боротьби.

2.ПОДАТКОВА СИСТЕМА В ПЕРІОД НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.

Дедалі гострішою ставала потреба якнайшвидше змінити економічну політику більшовиків, Яка ґрунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини. Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР, розпочався після прийняття X з'їздом РКП(б) (березень 1921р.) рішення "Про заміну розверстки натуральним податком", що стало основою цілої низки законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім про дубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921р. постанову "Про заміну продовольчої розверстки натуральним податком". Податок був значно меншим порівняно з продрозверсткою.

29 березня 1921р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на зернові продукти", яка заздалегідь визначала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/22р. 28 травня 1921р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння". Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від врожаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою підвищення заінтересованості селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортанні товарообміну Раднарком УСРР 19 квітня 1921р. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян після виконання Податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів.

Loading...

 
 

Цікаве