WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облiк затрат i калькулювання собiвартостi продукцiї - Курсова робота

Облiк затрат i калькулювання собiвартостi продукцiї - Курсова робота

1.2. Класифікація витрат

Таким чином, витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками.

1. За видами витрат:

• витрати за економічними елементами;

• витрати за статтями калькуляції.

Елементами витрат вважають економічно однорідні види витрат. Витрати за економічними елементами включають матеріальні витрати (за винятком поворотних відходів), витрати на оплату праці, відрахування до фондів соціального страхування, амортизацію основних фондів та інші витрати. Дані про витрати за кожним з цих елементів групуються на відповідних рахунках. Наприклад, за кредитом субрахунка 201 "Сировина і матеріали" — витрата матеріалів з зазначенням рахунків за дебетом, які кореспондують з ним, що дозволяє розподілити витрати матеріалів між господарськими процесами; сума витрат на оплату праці показується за кредитом субрахунка 661 "Розрахунки за заробітною платою", сума відрахувань до фондів обов'язкового соціального страхування—на рахунку 65 "Розрахунки за страхуванням", за кредитом субрахунка 131 "Знос основних засобів" сума амортизації розподіляється між господарськими процесами та ін.

Таким чином, система рахунків бухгалтерського обліку забезпечує облік усіх витрат за економічними елементами та їх розподіл між господарськими процесами.

Собівартість одиниці продукції відображається в калькуляціях.

Витрати за статтями калькуляції — це витрати за окремими видами виробів. Метою калькулювання продукції є одержання інформації щодо собівартості одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, обліку матеріальних цінностей та складання Звіту про прибутки і збитки. Кінцеві сальдо рахунків "Собівартість реалізованих товарів", "Виробництво" і "Готова продукція" визначаються з застосуванням даних про собівартість одиниці готової продукції1.

2. За способами перенесення вартості на продукцію:

• витрати прямі;

• витрати непрямі.

До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати^прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати.

До непрямих витрат належать витрати, що пов'язані з виробництвом декількох видів продукції, тобто загальновиробничі витрати, які відносять до собівартості продукції за допомогою спеціальних методів.

3. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

• постійні;

• змінні.

До складу постійних входять витрати, сума яких залишається постійною і не залежить від обсягів виробництва підприємства.

Змінні витрати —- це ті витрати, сума яких прямо залежить від обсягу діяльності.

4. За календарними періодами:

• витрати поточні;

• витрати одноразові.

5. За місцем виникнення: витрати цеху, дільниці, служби.

6. За видами продукції, робіт, послуг: витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну реалізовану продукцію.

1.3. Сутність і методи калькулювання

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обгрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання — трактори, калькуляційна одиниця — один трактор, відповідно вугілля — одна тонна, електроенергії — одна кіловат-година і т. д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод "direct-cost", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі — на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

• максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

• статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обгрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

• сировина та матеріали;

• енергія технологічна;

• основна заробітна плата виробників;

• додаткова заробітна плата виробників;

• відрахування на соціальні потреби виробників;

• утримання та експлуатація машин і устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• загальногосподарські витрати;

• підготовка та освоєння виробництва;

• позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті "Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій", "Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення", "Утрати від браку", у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття "Напівфабрикати власного виробництва" (чорна й кольорова металургія) та ін.

1.4. Методика обчислення основних статей калькуляції

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою1.

Стаття "Сировина й матеріали" містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття "Енергія технологічна" включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Loading...

 
 

Цікаве