WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облiк готової продукцiї - Курсова робота

Облiк готової продукцiї - Курсова робота

Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Особливістю формування собівартості згідно з П(С)БО є те, що до складу виробничої собівартості не включаються управлінські (загальногосподарські) витрати. Тепер їх відносять до витрат звітного періоду і відображають на рахунку 92 "Адміністративні витрати". Окремо обліковують і відносять також до витрат звітного періоду витрати на збут та інші витрати операційної діяльності, які відображають відповідно на рахунках 93 і 94.

Розділ 3. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на ТОВ "Вінпро" називається сукупність прийомів організації документування і відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. Залежно від характеру виробництва, технології та організації його для обліку витрат і калькулювання застосовуються різні прийоми у різному їх сполученні. Під прийомом розуміють вибір об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць; поточний контроль за дотриманням норм витрат і виявлення відхилень; порядок розподілу непрямих витрат; способи оцінки незавершеного виробництва; періодичність калькулювання та ін1.

Методи обліку виробничих витрат класифікуються:

• за видами технологічного процесу — простий (попроцесний), позаказний, нормативний і попередільний;

• за об'єктами калькуляції — деталь, вузол, виріб, група однорідних виробів, процес, переділ, виробництво, замовлення;

• за способом збирання інформації, яка забезпечує контроль за витратами, — нормативний метод і поточний облік витрат з наступним контролем.

Простий (попроцесний) метод застосовується в галузях, де випускається один-два види продукції і практично відсутнє незавершене виробництво, виділяється один об'єкт обліку витрат і збігається об'єкт обліку і калькулювання (видобувна промисловість, електростанції, енергетичні цехи підприємств). Це спрощує організацію обліку витрат і калькулювання, оскільки немає необхідності в розподілі витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом та окремими видами виробів. Суть цього методу полягає в тому, що собівартість всієї продукції визначається прямим підсумовуванням всіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається розподілом усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний метод застосовується у виробництвах, де вихідна оброблювана сировина в технологічному процесі виробництва проходить ряд стадій, самостійних фаз обробки —- переділів (найчастіше використовується в металургійному виробництві, хімічній, ґумовотехнічній, текстильній промисловості). Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою закінчену фазу обробки сировини, у результаті якої підприємство одержує не кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат власного виробництва. Напівфабрикати можуть також реалізуватися на сторону іншим підприємствам. Облік витрат цим методом ведеться за калькуляційними статтями витрат за видами або групами продукції всередині переділу. Тут, як правило, застосовується напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Прямі витрати обліковуються за кожним переділом, а всередині переділу — за видами продукції, непрямі — у цілому за виробництвом з розподілом між переділами у встановленому порядку. Собівартість визначається за кожним переділом, а за видами продукції всередині переділу — коефіцієнтним методом або способом виключення витрат на супутню продукцію. На відміну від напівфабрикатного варіанта в ряді галузей застосовується безнапівфабрикат-ний варіант, який загалом полягає в тому, що в кожному переділі обліковуються тільки власні витрати, собівартість напівфабрикатів не калькулюється. Для визначення загальних витрат і калькулювання собівартості готової продукції витрати кожного переділу підсумовуються за статтями у частці, що стосується виробництва готової продукції і незавершеного виробництва. Безнапівфабрикатний варіант зустрічається частіше, тому що проміжні продукти не реалізуються на сторону, а споживаються всередині даного виробництва (наприклад, м'ясна, хімічна, скляна промисловість та ін.).

Позаказний метод застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку і калькулювання є замовлення на виробництво окремих виробів або дрібних серій. Замовлення відкривають відповідно до угоди з замовником. На підставі замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат на виробництво, у якій відображаються витрати і визначається собівартість замовлення прямим підсумовуванням витрат. У кожному документі проставляється шифр, присвоєний даному замовленню. Затрати на використані матеріали, покупні напівфабрикати, заробітну плату виробничих робітників, втрати від браку, витрати на освоєння обліковуються за кожним замовленням окремо на основі первинних документів, які виписуються: лімітних карт, вимог, нарядів, відомостей виробітку та ін. Групування цих документів здійснюється щомісяця, на основі чого прямі витрати відображаються в картах (відомостях) обліку витрат за замовленнями. Загальновиробничі витрати збирають спочатку за цехами, потім підсумовують за підприємством в цілому і розраховують собівартість одиниці продукції як суму витрат усіх цехів. Незавершене виробництво визначають підсумовуванням витрат за не-закінченими замовленнями.

Нормативний метод застосовується, як правило, у великосерійних і масових виробництвах. Цей метод передбачає складання нормативних калькуляцій собівартості окремих виробів за статтями калькуляції на основі технічно обгрунтованих розрахункових величин витрат робочого часу, матеріальних і грошових ресурсів на одиницю продукції, робіт, послуг. Окремо ведеться облік відхилень від норм і змін норм.

Фактична собівартість продукції визначається так: витрати за нормами плюс (мінус) відхилення від норм плюс (мінус) зміни норм.

Застосування нормативного методу дозволяє організувати оперативний контроль за собівартістю продукції і зрештою за формуванням фінансового результату діяльності підприємства за звітний період.

За кордоном у практиці обліку застосовуються інші методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Зокрема, система ставдарт-кост передбачає роздільний облік витрат: стандартних (за нормами) і відхилень від стандартів (від норм). Ця система має багато спільного з нормативним методом. У системі стандарт-кост усі витрати розраховуються до початку виробництва. Вироби, операції і процеси калькулюються з використанням стандартів у кількісному і вартісному вираженнях. Розробляються спеціальні рахунки для відображення фактичних витрат. Різниця між фактичною і стандартною собівартістю збирається на окремих рахунках. Систему стандарт-кост вважають одним з найважливіших інструментів контролю витрат у системі управлінського обліку1.

Розглянуті методи являють собою облік і калькулювання повної собівартості продукції (робіт, послуг), тобто усі витрати відносять до собівартості продукції і обліковують в системі рахунків виробничого обліку.

Принципово інше значення має система директ-костинг, що являє собою метод усіченої (неповної) собівартості. Сутність цієї системи полягає в тому, що прямі витрати узагальнюють за видами готових виробів, непрямі ж витрати збирають на окремих рахунках і списують на загальні фінансові результати того звітного періоду, у якому вони виникли. Такий розподіл витрат є необхідним для забезпечення можливості управління прибутком. Систему директ-костинг покладено в основу методики обліку витрат, прийняту в Національних стандартах бухгалтерського обліку. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються незавершене виробництво і залишки готової продукції.

У системі директ-костинг формується новий показник результату діяльності — маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними витратами. Якщо від суми маржі відняти постійні витрати, дістанемо кінцевий фінансовий результат — прибуток чи збиток. Коли маржа за змінними витратами тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається "мертва точка", або точка критичного обсягу виробництва, коли фінансовий результат дорівнює нулю.

Для розгіюділу непрямих витрат у світовій практиці існує безліч різних методів. Це свідчить про те, що вибір одного з методів є суб'єктивним рішенням. Неправильно обраний метод спричиняє перекручування даних про собівартість продукції і, як наслідок, неможливість адекватно оцінити динаміку прибутку — найважливіший результат діяльності будь-якого підприємства.

Loading...

 
 

Цікаве