WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облiк готiвкових i безготiвкових розрахункiв - Курсова робота

Облiк готiвкових i безготiвкових розрахункiв - Курсова робота

Основними фінансово-правовими державними актами, які регулюють систему розрахунків в Україні, є:

• Закон України "Про Національний банк України";

• Закон України "Про банки і банківську діяльність";

• Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні";

• Інструкція Національного банку України "Про безготівкові розрахунки" від 29.03.2001 р. № 135;

• Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджене Правлінням НБУ 19 лютого 2001 р.).

Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів, способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів1.

Згідно з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• розрахунковими чеками;

• акредитивами;

• платіжними вимогами.

Крім перелічених, у платіжному обороті України дедалі більшого поширення набувають безготівкові розрахунки з використанням як платіжних інструментів векселів і банківських платіжних карток. Порядок цих розрахунків регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Усі зазначені платіжні інструменти (крім платіжних вимог) можуть використовуватися (за вибором) учасниками безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, а в нетоварному платіжному обороті — лише платіжні доручення і векселі. Платіжна вимога це платіжний документ, який використовується для здійснення примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників стягувачами, яким закон надає право таких дій. Операції з примусового стягнення банки, як зазначалося, виконують лшле на підставі виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій до власників банківських рахунків, і в межах залишку коштів на цих рахунках. Платіжна

вимога вміщує реквізити, які несуть інформацію про стя-гувача, платника, їх банки, суму, яка підлягає безспірному списанню, а також про характер стягнення (призначення платежу). Обов'язковою умовою виконання банком без-спірного стягнення є подача стягувачем разом з платіжною вимогою документів, які є законною підставою для здійснення примусового списання коштів.

Розрахунки платіжними дорученнями в Україні посідають перше місце за питомою вагою в сукупному платіжному обороті.Платіжне доручення являє собою наказ підприємства або організації банку, що його обслуговує, про перерахування (переказ) певної суми коштів зі свого поточного рахунку на рахунок постачальника або іншого одержувача, зокрема бюджету, загальнодержавного цільового фонду тощо. Доручення виписується на бланку стандартної форми, де зазначаються: одержувач коштів, його адреса, найменування і місцерозташування банку, в якому йому відкрито рахунок, вид платежу (найменування товарів, робіт, послуг, інших платежів, за які перераховуються кошти), сума платежу. Доручення підписується посадовими особами підприємства, які мають право розпоряджатися банківським рахунком, і скріплюється печаткою підприємства. До виписки платіжного доручення фінансова служба підприємства організовує перевірку обгрунтованості платежу, дотримання постачальником-одержувачем коштів договірних умов; до цієї роботи залучаються відповідні функціональні підрозділи підприємства (відділи постачання, виробничо-технічні служби, бухгалтерія, у разі необхідності — юридичний відділ).

Якщо це відповідає інтересам платника з точки зору розпорядження своїми грошовими коштами, він має право зазначити в платіжному дорученні дату валютування (за умови, що це передбачено в договорах про розрахунково-касове обслуговування банками цього клієнта і одержувача). Дата валютування — це дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (до настання цієї дати сума переказу обліковується в банку, який обслуговує отримувача переказу).

Доручення, включаючи доручення за платежами до бюджету, приймається банком до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту. Платіжні доручення можуть застосовуватися як для здійснення попередньої оплати продукції, робіт, послуг, так і в розрахунках за фактично поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Останнє положення стосується й іншої форми розрахунків — розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.

Платіжна вимога-доручення це комбінований документ, який складається з двох частин. Перша частина — це вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому згідно з договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); у ній вказуються найменування та адреси постачальника і платника, найменування і місцерозташу-вання банку постачальника і банку платника, найменування товару (робіт, послуг), сума коштів, яку повинен перерахувати платник. Друга частина платіжної вимоги-доручення — це доручення платника своєму банкові про перерахування з його рахунку коштів на рахунок одержувача. Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником (заповнюється перша частина) і надсилається покупцеві безпосередньо у комплекті з розрахунковими і відвантажувальними документами, які передбачені угодою сторін (доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах). У разі згоди оплатити платіжну вимогу-доручення платник заповнює другу частину цього документа і здає його (за наявності грошей на поточному рахунку) в обслуговуючий банк для перерахування коштів. Вимоги-доручення можуть подаватися платниками у банк лише протягом 20 календарних днів від дня їх виписки.

У практиці розрахунків певного поширення набули дві форми розрахунків, які гарантують платіж постачальнику шляхом депонування коштів платника на окремих рахунках у банку. Це розрахунки чеками та акредитивами.

Розрахунковий чек це письмове розпорядження чекодавця банкові, який веде його рахунок, сплатити чекодер-жателю вказану у чеку суму коштів.Чек являє собою документ, що виписується на бланку спеціальної форми. Книжки з чеками (чекові книжки) підприємства одержують в обслуговуючому банку.

Сума, на яку банк видає підприємству чекову книжку (ліміт чекової книжки), депонується на окремому рахунку в банку чекодавця, чим забезпечується гарантована оплата чеків. Кредитним договором між чекодавцем і банком може бути передбачений порядок, за якого таке депонування не відбувається, а банк приймає на себе зобов'язання оплачувати чеки свого клієнта-чекодавця (у разі відсутності коштів на його поточному рахунку) шляхом кредитування в межах заздалегідь визначеного розміру.

Чекодавець у межах ліміту чекової книжки виписує чеки на суму отриманих товарів (робіт, послуг) і передає їх безпосередньо отримувачам коштів (постачальникам);

при цьому обмін чека на готівку та отримання здачі з суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється.

У разі якщо чекодавець і чекодержатель обслутовуються в одній установі банку, кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця і зараховуються на рахунок чеко-держателя у день надходження від останнього чека до банку (одержані розрахункові чеки чекодержателі мають передати своєму банку при реєстрі у десятиденний термін з дня одержання чека від платника). Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк че-кодержателя зобов'язаний прийняти чек із реєстром і надіслати його спецзв'язком до банку платника. В цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх від банку платника, що, природно, значно звужує практику застосування даної форми розрахунків.

Акредитив це грошове зобов'язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента сплатити кошти постачальникові (або надати повноваження банку постачальника здійснити такий платіж) на умовах пред'явлення документів, передбачених відповідно з договором між контрагентами.

Кошти платника за акредитивної форми розрахунків можуть депонуватись у банку платника (банк-емітент) або в банку постачальника (виконуючий банк) — усе залежить від наявності або відсутності кореспондентських відносин між банками та умов розрахунків між ними. Правила розрахунків за акредитивами передбачають можливість використання так званих непокритих акредитивів, тобто таких, які відкриваються без бронювання коштів; оплата за такими акредитивами, у разі тимчасової відсутності коштів на поточному рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Розрахунки чеками та акредитивами гарантують платежі постачальникам, але економічно невигідні платникам, бо передбачають відволікання фінансових ресурсів у зв'язку з необхідністю їх депонування ще до моменту проведення самих розрахунків; це призводить до іммобілізації на певний час коштів із господарського обігу, уповільнює обіговість коштів.

Loading...

 
 

Цікаве