WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облiк, аналiз i аудит розрахункiв з бюджетом - Дипломна робота

Облiк, аналiз i аудит розрахункiв з бюджетом - Дипломна робота

Залежність податкових надходжень від величини ставки податку характеризується так званою кривою Лаффера. Згідно неї оптимальною вважається середня сумарна ставка прямих і непрямих податків у розмірі 37,7%, при якій досягається максимальний рівень надходжень в бюджет (рис.1.4.). В Україні ж, по оцінках спеціалістів, при сьгоднішній системі оподаткування, середня сумарна ставка прямих і непрямих податків складає біля 80%. Якщо б ця ставка становила 37,7%, український бюджет одержував би в 3 рази більше податків. Крім цього, як показує практика країн з розвиненою ринковою економікою, для нормального функціонування економіки необхідно, щоб розмір оподаткування не перевищував 1/3 прибутку, одержанного підприємством. В Україні, при декларованому рівні податку 30%, фактично з врахуванням ціноутворення, порядку визначення затрат і обчислення прибутку, особливостей методики вирахування і порядку сплати податків у підприємств знімається більше 50%, а в деяких випадках навіть 70-80% прибутку.

Рис. 1.4. Крива Лаффера.

Безперечно, чинна податкова система України має величезну кількість мінусів. Однак за останні роки на даній ділянці державної роботи зявились певні позитивні зрушення. Так, з прийняттям Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з другого півріччя 1997 року відбулись істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника та активізацію інвестиційної діяльності підприємства. Водночас законодавці зробили перші кроки на шляху до зменшення податкового навантаження субєктів підприємницької діяльності. Це підтверджується тим, що з 1 січня 1999 року скасовано відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з 1січня 2000 року – відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг, з 2001 року – збір до державного інноваційного фонду. Водночас держава відмовилась від внесення до бюджету 10% амортизаційних відрахувань і надала право застосування норм прискореної амортизації. Все це зменшело податкові навантаження на платників податку на 8.8 млрд. грн., що становить 25% загальної суми відрахувань до цільових державних фондів, які враховуються у зведеному бюджеті України [43, с.84].

На сьогодні податкову систему України, враховуючи зазначені вище скасування платежів, можна подати як сукупність податків і зборів, які у зведеному бюджеті України за 2001 рік вони становлять: ПДВ – 35%, податок на прибуток підприємств – 20%, податок на прибуток громадян – 14%, відрахування у державні цільові фонди – 12%, акцизний збір – 7%, тощо. (рис.1.5.). Такі показники далеко не ідентичні показникам більшості розвинених країн світу, де частка прибуткового податку в загальній сумі податкових надходжень складає понад 30%, а непрямі податки становлять в середньому 25% всіх надходжень. Отож необхідність удосконалення податкової системи України очевидна.

Підсумовуючи вищесказане слід зазначити, що наявність ефективної системи оподаткування зможе підняти економіку України до досить високого рівня. І, водночас, розвиток ринкових відносин, безперечно, сприятиме вдосконаленню податкової системи.

1.2. Суть, призначення та види податків і платежів до державних і місцевих бюджетів

Поняття „податок" – це багатогранна категорія, визначенням суті якої займались економісти, філософи та державні діячі найрізноманітніших епох. Так, Ф. Аквінський (1225 – 1274) визначав податки як дозволену форму пограбування. Ш. Монтескьє (1689 – 1755) припискав, що ніщо не потребує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку у підданих забирають, і тієї, яку залишають їм. А. Сміт (1723 – 1790) говорив про те, що податки для тих, хто їх виплачує, - ознака не рабства, а свободи [7, с.12].

В сучасному розумінні податки – це обовязкові збори, які стягуються з юридичних та фізичних осіб в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), які акумулюються в централізованих фондах грошових ресурсів держави – бюджетах.

Податки не є єдиною формою акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Паралельно їм існують ще такі поняття як плата, відрахування, внески та збір. Однак українське податкове законодавство не робить розмежування між цими схожими категоріями і трактуються вони практично як синоніми. Така ситуація, звичайно ж, нерідко призводить до протиріч, отож, гадаємо, варто розглянути детальніше кожен з вищезгаданих платежів.

Плата – це обовязковий платіж, який передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (наприклад, плата за воду, плата за заготівлю деревини, тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються і надходження коштів саме державі визначається державною власністю на ці ресурси.

Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів (якщо це відрахування), або повним (якщо це внески), коли витрачання коштів у повному обсязі здійснюється за цільовим призначенням. Прикладом часткового цільового призначення можуть бути відрахування на геолого-розвідувальні роботи. Ці відрахування вносяться до бюджету і в загальній сумі його доходів їхнє цільове призначення втрачається. Разом з тим розміри фінансування з бюджету геолого-розвідувальних робіт можуть бути як більшими, так і меншими від суми надходжень цих відрахувань. Прикладом повного цільового призначення є внески у різні цільові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення та інші. Використовувати дані внески не за призначенням забороняється, а змінити цільове прихначення можна тільки на законодавчій основі.

Збори – це платежі, які мають разовий, випадковий і незначний за розмірами характер і збираються вони, як правило, за місцем події (наприклад, ринковий збір).

Що ж стосується безпосередньо податків, то характерно, що вони встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави: управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Основними характерними особливостями податку в порівнянні з іншими платежеми є те, що він [62, с.8]:

- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати, або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку.

- має односторонній характер встановлення. В основу цієї ознаки податку закладене однобічне спрямування коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує натомість нічого, а його кошти йдуть на задоволення суспільних потреб.

- може бути сплачений лише до бюджету відповідного рівня, а не до іншого централізованого чи децентралізованого фонду.

- не має цільового призначення. Це означає, що при сплаті конкретного податку ніколи не відомо, на задоволення яких саме цілей витрачатимуться дані надходження. Формується наче розмитий, знеособлений грошовий фонд. - є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

- має обовязковий характер. Обовязковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків носить не добровільний, а примусовий характер.

Виходячи із сутності податків, їх можна розглядати не тільки як економічну, але і як суспільно-соціальну категорію, оскільки досить часто податки використовуються як інструмент врівноваження соціального добробуту. Такий характер податків проявляється при їх обміні на суспільні блага і трансферні платежі. Причому обмін є нееквівалентним для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансферних платежів. Цей обмін у фіскальній науці називається „ціни по Ліндалю"[26, с.16].

Суспільне призначення податків, а також їхня сутність яскраво проявляються в тих функціях, які вони виконують. В сучасних умовах виділяють три основні функції податків – фіскальну, економічну (регулюючу) та контрольну, а також ряд додаткових функцій (рис.1.6.).

Першою і найбільш реалізованою в нашій країні є, безперечно, фіскальна функція (лат.fiscus – державна скарбниця). Відповідно до неї податки виконують своє основне призначення – насичення дохідної частини бюджету, прибутків держави для задоволення потреб суспільства (утримання державних структур, фінансування оборони, освіти, охорони здоровя, тощо). І, оскільки податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів, надзвичайно важливо, щоб податкові надходження були постійними, стабільними та рівномірно розподіленими у регіональному просторі.

Рис. 1.6. Функції податків

Своєрідним доповненням фіскальної функції виступає регулююча, яка набула значного розвитку протягом останніх двох десятиліть. Ця функція передбачає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів, виявляють серйозний вплив на виробництво та інші соціально-економічні процеси в країні. Так, за допомогою податків держава може стимулювати чи стримувати темпи розвитку виробництва, посилювати чи послаблювати накопичення капіталу, розширювати чи скорочувати платіжноспроможний попит населення.

Loading...

 
 

Цікаве