WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Удосконалення прогнозування податкових надходжень - Дипломна робота

Удосконалення прогнозування податкових надходжень - Дипломна робота

Вперше офшорні (спеціальні економічні) зони у Франції було створено у 1985 році в трьох районах, у тому числі й у зоні суднобудування. Протягом 10 років підприємства повністю звільнялися від податку на прибуток (державний бюджет) і місцевих податків. Пільги не надавалися лише з податку на додану вартість. Це дало змогу Франції залучити значні іноземні інвестиції та створити нові робочі місця.

Проте вже у 1996 році було запроваджено обмеження щодо термінів і розмірів звільнення від податку на прибуток. Наприклад, прибуток у розмірі 300 тис. франків на рік не оподатковувався зовсім протягом п'яти років. Суми прибутку, отримані понад зазначену межу, оподатковувалися на загальних підставах.

Діє й інша схема надання пільг. Протягом перших двох років діяльності підприємство повністю звільняється від сплати податку на прибуток і місцевих податків. На третій рік звільняється 75 відсотків прибутку, на четвертий — 50, на п'ятий — лише 20 відсотків.

Підприємство отримує пільги за місцем реєстрації. У податковій декларації зазначає розмір отриманого прибутку і режим оподаткування. Підприємство самостійно вибирає схему отримання пільг. При бажанні воно може і не користуватися пільгами, а сплачувати податки на загальних підставах.

Пільги надаються лише на підставі Податкового кодексу, а перелік офшорних зон визначається рішеннями уряду, в яких чітко окреслено межі зони (аж до назв вулиць). Діяльність таких зон узгоджується з планами розвитку територій.

Нинішнє законодавство Франції спеціально визначає мету застосування офшорних зон. Як правило, це зупинення відтоку населення із сільської місцевості, розвиток економічно відсталих районів. Буває, що підприємства не можуть сплатити податки у зв'язку з економічними труднощами. При цьому, якщо йдеться про економічно здорове підприємство (незалежно від його розміру), податкові органи допомагають їх подолати. Таким підприємствам надається відстрочка (на період від кількох місяців до кількох років) або розстрочка у сплаті податків. Якщо ж підприємство економічно неспроможне, то ніякі пільги не надаються, його може бути ліквідовано. Вирішення таких питань перебуває в компетенції спеціальної Ради, що є в кожно-:' му податковому департаменті (регіональному органі).

Податкову амністію (списання боргів), на думку фахівців Головного податкового управління Франції, слід застосовувати дуже рідко, при цьому має бути забезпечена вигода для держави. "Простити" борги можна лише за умови, що держава міцна і податкова служба сумлінно виконує свої обов'язки. У Франції податкова амністія провадиться, як правило, під час виборів президента.

Декларації, які подають підприємства до податкових органів, переважно складаються за допомогою аудиторських компаній або консультаційних бюро. У повідомленні податкових органів про перевірку, що надсилається підприємству, рекомендовано забезпечити присутність під час перевірки аудитора. У разі коли виявляється, що аудиторський висновок неякісний, податкові органи можуть звернутися до компетентних аудиторських організацій з проханням вжити відповідних заходів до несумлінної аудиторської компанії. Останню можуть оштрафувати, не кажучи вже про те, що її ділова репутація дуже постраждає.

Досить цікава характерна риса простежується у практиці міжнародного співробітництва французьких податківців з іноземними колегами. Незважаючи на наявність угод і конвенцій, при обміні інформацією французькі податкові органи ніколи не нададуть інформації ширшої від тієї, яку отримали від іншої країни. Наприклад. якщо Україна повідомила французьку сторону про певну кількість громадян Франції, які отримали доходи на її території, то, у свою чергу, французькі податкові органи нададуть Інформацію Україні про таку ж. кількість українців, які отримали доходи у Франції.

Структура і організація податкової системи Німеччини.

Країна розбита на 16 регіонів, які називаються лендорами. До об'єднання західної і східної частин Німеччини, було 11 земель, як територіальних одиниць. Західній Німеччині прийшлося зіткнутися з тим, що прийшлося відкривати податкові адміністрації на місцевому рівні на території східної Німеччини. Відповідно, східних податкових інспекторів треба було навчити працювати по-новому.

Розглянемо центральний апарат. На цьому рівні є Міністерство фінансів, яке поділено на департаменти. До структури Мінфіну входить федеральний департамент з державного боргу. Це є відмінністю між структурами Франції і Німеччини, тому що у Франції адміністрація з зовнішнього боргу, яка відповідає за позику іноземних коштів в країну знаходиться окремо від агентства, що займається податками.

Що стосується Німеччини, оскільки ці два департаменти входять до організаційної структури Міністерства фінансів, то вони працюють дуже близько.

Наступний департамент - це департамент з монополій. В Німеччині є так звана монопольна плата - це плата, яка контролює податки на споживання алкоголю, тютюнових виробів, бензину.

Департамент з банківської діяльності - це регулятивне відомство. Він відслідковує фінансову стабільність банків. В Австрії є теж таке відомство.

Сама ідея, які департаменти будуть включені до міністерства фінансів, полягає в тому, що якщо одним із департаментів ми зробимо відомство по нагляду за діяльністю банківської системи, тоді банки будуть допомагати збирати податки. Але це не спрацювало. І зрозуміло чому. Звідки банки отримують гроші? Як від державного сектора економіки так і від приватного. Ось чому уряд намагається, щоб банки були на його боці. Але хто є клієнтами банків? Платники податків. І як будь-яка економічна одиниця, яка хоче вижити, банки повинні попереду ставити інтереси своїх клієнтів. В іншому разі, при такій конкуренції на ринку, вони не зможуть вижити.

Банки дуже обережно надають податковій адміністрації інформацію. Якщо отримана від них інформація не на 100 % відповідає закону, то клієнт банку, платник податків, може подати до суду.

На сьогоднішній день банки і банківська система є важливими для економіки. Неможливий економічний розвиток без добре функціонуючої банківської системи. Тому не треба покладати великі надії на те, що банки будуть співпрацювати із податковою адміністрацією.

Що стосується проведення перевірки, аудита, то тут задіяні три сторони: податковий інспектор, платник податку і його банк. Як можна дізнатись, яким чином були здійснені платежі? Просимо платника податку надати відомості про його банківські рахунки. Якщо платник податку не пред'являє такі дані, то податкові інспектори мають право натиснути на нього, чи знайти самі канали для одержання такої інформації, але в такому разі платника податку оштрафують і суми штрафу будуть значні. Ще податкова може реконструювати його можливий доход в разі, якщо він відмовляється пред'явити інформацію по його банківському рахунку.

Працівники податкової повинні мати інформацію по потоку грошових коштів. Але тут треба бути обережними. Наприклад, податкова адміністрація отримала його банківський рахунок. Якщо платник податку представляє велику компанію, то це буде велика купа документів.

Платник податку може дозволити увійти до його комп'ютерної мережі і скористатися даними, які там є. Але ми не знаємо чи дає платник податку всі відомості і чи по всіх рахунках.

Не так просто розібратися у всіх банківських рахунках і не так просто відслідкувати потік грошових коштів. Тільки тоді, коли є достатній грунт, щоб брати під сумнів чесність платника податку,

Можна отримати дозвіл суду про використання інформації щодо банківського платежу без дозволу платника податку. З цим рішенням суду ви ідете до банку. Ви знаєте ім'я цієї юридичної чи фізичної особи, для того щоб перевірити їх банківські рахунки. Перед банком стоїть юридичний обов'язок надавати податковому інспекторові всі відомості по всіх банківських рахунках, які відкриті на ім'я цієї юридичної чи фізичної особи. При цьому працівник податкової служби не має право вимагати, щоб йому пред'явили всі рахунки цієї юридичної чи фізичної особи.

Наступний департамент - з страхування. Далі Федеральний податковий департамент. Він безпосередньо займається податками. Він має центральний апарат.

Розглянемо німецьку особливість. Німецька система, окрім сильного центрального апарату, має ще регіональний апарат ( це податкові регіони, які є земельними). На рівні кожної із земель (регіонів) є своє міністерство фінансів. Відповідно, на сьогоднішній день Німеччина має 16 територіальних одиниць, які називаються землями і 16 таких же земельних міністерств фінансів. Звичайно на посаду міністра обирається політик, а не спеціаліст по податках. Людина, яка розбирається в податках і до погляду якої прислуховуються - сенатор чи перший заступник. Він є державним службовцем. Зазвичай на цю посаду обирають спеціаліста вищого класу. Можуть вибрати професора університету, який вийшов на пенсію чи високопоставленого працівника податкової служби. Сенатор відповідає за виконання податкового законодавства.

Loading...

 
 

Цікаве