WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Прибутковий податок з громадян - Дипломна робота

Прибутковий податок з громадян - Дипломна робота

Якісні і суб'єктивні фактори господарської спроможності такі, що обумовлюють величезні різниці навіть при наявності однакового доходу, тобто сам по собі доход не може бути критерієм податкоплатіжної спроможності. Тому така система податків, яка просто вимагає від рівних доходів рівні податки, обумовила б протилежно нерівні жертви. В силу цього, на наш погляд, нелогічно бачити в установленні прогресивності оподаткування порушення принципу податкової спроможності.

На наш погляд, загальновизнаний принцип є слушним: в основі податків повинні лежати рівномірність і загальність. Якщо не можна допускати, щоб у цивілізованій країні існувала особиста нерівність громадян та юридичних осіб перед законом, то неприпустимо, щоб податкове законодавство встановлювало однаковий податковий тягар на осіб, які знаходяться у різному матеріальному становищі.

Загальність означає, що жодна юридична особа або громадянин, які користуються благами держави, не можуть бути звільнені від сплати податку. Виключення можуть бути але невеликі. Від податків можна звільняти тільки тих платників, які є неспроможними. Колись у давнину існувала приказка, яка дуже слушна і зараз: "Де немає нічого, там король губить свої права". А римський поет Вергілій цікаво відмітив: "Cantabit vacuus coram latrone viator" (Хто нічого не має, той нічого не боїться) [13, .6]. Але це не застосовується зараз у нашій державі. Найвищий податок на додану вартість чи акцизний збір сплачують особи, які мають дуже малі доходи, але ж саме вони є споживачами обкладених податками продуктів.

Серед дослідників проблеми прибуткового оподаткування існує думка, що достатньо було б оподатковувати великі доходи і держава буде мати достатньо коштів для покриття першочергових витрат. І навіть більше: в майбутньому можна будувати бюджет тільки за рахунок податків з великих капіталів, а платники з середніми і дрібними доходами взагалі можуть не сплачувати в бюджет нічого.

З цим погодитися важко. Економічно стабільні підприємства і підприємці сплачують меншу частину доходів державного бюджету, а тенденція така, що середні доходи підприємців зростають, малі доходи підвищуються. Тому, на наш погляд, неможливо, щоб податки, які позбавлені характеру загальності, складали більшу частину бюджетних доходів.

Держава повинна дбати про те, щоб залишити як юридичним, так і фізичним особам не обкладеною ту частину їх доходів, які необхідні для задоволення їх потреб. Це вигідніше для держави, бо банкрутство юридичних осіб і озлидніння фізичних не збагачує державу. Ніколи не можна будувати фінансову політику так, щоб до сплати податків притягувалися усі платники. Необхідно пам'ятати, що кожний повинен платити, але платити справедливо, вимірюючи свої матеріальні можливості, тобто держава повинна виробляти однаковий вимірювальний критерій.

Рівномірність обкладання - це оподаткування в залежності від матеріального стану. Два підприємця, які отримали однакову суму доходу за рік з різним обсягом основних засобів і оборотних коштів, мають різний склад родини і різні виробничі умови, не можуть сплачувати однакову суму податку. Повної справедливості в цьому досягти важко, але прагнути цього необхідно.

В юридичній та економічній літературі, які пишуть економісти і фінансисти, і в законодавчих актах, якими регулюються податкові відносини, прийнято, що в податковому законі повинні бути шість елементів: суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця обкладання, строк і пільги. Разом з тим, даних елементів, на нашу думку, не достатньо, бо вони не розкривають всієї суті податкових відносин.

Щодо першого елемента - суб'єкта податку. На нашу думку, в цих відносинах виступають два суб'єкти: суб'єкт оподаткування і суб'єкт податку. Суб'єктом оподаткування може виступати, в силу приписів Конституції, тільки держава в особі уповноваженого органу: зараз за нашим законодавством від імені держави в цілому і місцевих органах самоврядування виступають державні податкові органи. Суб'єктом податку або особою (юридичною або фізичною), що повинна сплачувати податок, є той, хто за законом є платником податку.

Щодо прямих податків, це вірно, але акцизні збори і податок на додану вартість включаються в ціну товару або послуги і після їх реалізації ці суми повертаються, тому справжнім платником непрямих податків є ті особи, що споживають товари або користуються послугами. Тому, на нашу думку, в законі слід відмічати і дійсних платників, якщо ми не будемо сповідати віру адміністративно-командної системи і стверджувати, що непрямих податків у нас не існує.

Дійсним, справжнім носієм податку є та особа, яка насправді сплачує податок після перекладення податку на нього юридичним платником.

Об'єктом оподаткування є ті предмети, або факти (послуги), при наявності яких стягується податок. Величина податку визначається за різними підставами: кількістю гривнів доходу, розміром земельної ділянки і т.д. Ці одиниці виміру податку мають назву одиниці обкладання. Оподатковувана одиниця, тобто одиниця виміру, за якою встановлюється об'єкт оподаткування.

Джерело податку в законодавстві, на жаль, не визначається. Джерелом же податку, як правило, є доход платника податку. Податок може сплачуватися і з майна, коли для сплати його повинна витрачатися частина цього майна.

Взагалі-то об'єктами оподаткування можуть бути: предмети споживання (акцизи), окремі джерела доходу (земля, будинок), доход (прибуток), майно юридичної особи (основні і оборотні фонди), нерухоме і рухоме майно громадян і юридичних осіб (квартира, автомашина), продаж і передання у спадщину майна (такі податки існують, наприклад, в Російській Федерації). У нас існують так звані часткові податки, тобто такі податки, які стягуються з кожної одиниці оподаткування (з гривні доходу або прибутку, з кожного квадратного метра землі і т.д.). Історія податкового законодавства знає ще розкладочні податки (розподільні), коли державою визначається сума податку, а місцеві органи розкладають їх між населенням.

Оподаткування може бути пропорційним, коли з кожної оподатковуваної одиниці стягується певна сума (за ставкою) і зі збільшенням суми, яка підлягає оподаткуванню, ставка не зростає.

Оподаткування може бути прогресивним, якщо із збільшенням суми, що оподатковується, зростає ставка податку. Прикладом пропорційного методу буде оподаткування прибутку підприиємств 30% або податок на додану вартість 20%, а яскравим прикладом прогресивнного методу є прибутковий податок з громадян за основним місцем роботи від 10% до 50%.

Кожна держава зацікавлена в тому, щоб платники податків мали частину доходу, який би не включався в оподатковуваний об'єкт, оскільки держава має можливість залишити платникам так званий неоподатковуваний мінімум (exzistenzminimum). Наприклад, сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за кожний місяць, протягом якого одержано доход, розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум), п'ять неоподатковуваних мінімумів для учасників Великої Вітчизняної війни за основним місцем роботи.

Податковий закон обов'язково містить положення про пільги - виключення з загальних правил оподаткування, тобто часткове або повне звільнення від податку окремих категорій платників. В основу введення пільг держава кладе міркування справедливості, береться до уваги заслуги перед державою, підтримка окремих видів діяльності, кліматичні умови, кількість дітей, стан здоров'я тощо.

І нарешті є ще один обо'язковий елемент податкового закону - строк сплати податку. Саме з цим елементом пов'язана особливість найрозповсюджених санкцій фінансово-правових норм - стягнення пені за порушення строку платежу без з'ясування об'єктивної чи суб'єктивної вини правопорушника.

В світовій практиці податки за порядком внесення їх в бюджет поділяються на прямі і непрямі. Прямі - це податки, які платники вносять безпосередньо в бюджет, тобто податок сплачує той, на кого вказує закон. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів стіту вважається найсправедливішим.

Прибутковий податок з громадян є прямим податком. За своєю питомою вагою він займає суттєве місце в податковій системі України. Він існує у всіх країнах світу під різними назвами і його питома вага в структурі бюджетів світу досить питома (див. Рис.1.1.)

Непрямі податки - це податки, платниками яких (юридичними платниками) є одні особи, а справжніми носіями - інші. Прямі податки ще мають назву оціночних, бо держава перед оподаткуванням оцінює (підраховує) розмір доходу, прибутку, майна. Непрямі податки називають також податками на споживання. Вважається, якщо особа щось споживає, вона є платоспроможною, і може сплатити акцизний збір і податок на додану вартість.

Loading...

 
 

Цікаве