WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облік витрат ВАТ Рівнеазот - Курсова робота

Облік витрат ВАТ Рівнеазот - Курсова робота

Змінні витрати – це ті витрати, сума яких прямо залежить від обсягу діяльності.

За календарними періодами:

  • витрати поточні;

  • витрати одноразові.

За місцем виникнення: витрати цеху, дільниці, служби.

За видами продукції, робіт, послуг: витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну реалізовану продукцію.

1.2. Облік прямих і накладних витрат

Собівартість незавершеного виробництва (рахунок 23 Виробництво), готової продукції (рахунок 26 Готова продукція) і реалізованої продукції (рахунок 90 Собівартість реалізації ), як було показано вище, визначається за виробничою собівартістю відповідно до стандарту 16 Витрати .

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

  • прямі матеріальні витрати;

  • прямі витрати на оплату праці;

  • інші прямі витрати;

  • загальновиробничі витрати (ЗВВ), які для підприємства є накладними витратами.

Загальновиробничі витрати належать до непрямих витрат. Непрямі витрати – такі, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, у зв'язку з чим підлягають розподілу.

У випадку, коли прямі витрати не можна віднести до певного виду продукції, вони розподіляються з застосуванням бази розподілу, установленої на підприємстві (базою розподілу може бути загальна сума прямих витрат, обсяг виробництва, ін.).

Усі прямі витрати на виробництво продукції обліковуються на рахунку 23 Виробництво.

У свою чергу загальновиробничі витрати підлягають розподілу, оскільки вони не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції. Розподіл загальновиробничих витрат має деякі особливості. Основна частина ЗВВ після їх розподілу включається до собівартості конкретного виду продукції, а нерозподілена частина збільшує собівартість реалізованої продукції в тому періоді, у якому такі витрати виникли (тобто списується на витрати в періоді їх виникнення).

Облік загальновиробничих витрат здійснюється на рахунку 91 Загальновиробничі витрати.

Загальновнробничі вігграти поділяються на постійні та змінні. До змінних ЗВВ відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати включаються до собівартості готової продукції повністю і на одиницю продукції розподіляються виходячи з бази, яка прийнята на підприємстві.

До постійних ЗВВ належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) навіть із зміною обсягу діяльності.

Ті витрати, що були понесені підприємством у межах планової величини постійних ЗВВ при нормальній виробничій потужності, відносять до собівартості готової продукції, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу реалізованої продукції (робіт, послуг) за період їх виникнення. Іншими словами, загальновиробничі витрати щомісяця мають розподілятися між рахунками 23 Виробництво і 90 Собівартість реалізації.

Стандарт 16 підкреслює, що перелік і склад постійних та змінних витрат установлюється підприємством самостійно.

Для обліку виробничого браку призначений рахунок 24 Брак, у виробництві . Внутрішній виробничий брак оцінюється за фактичною собівартістю витрат на виробництво. Собівартість і витрати на виправлення браку збираються на рахунку 24, з якого списуються на рахунки виробничих запасів, на відшкодування винними особами, або на витрати підприємства.

1.3. Облік матеріальних витрат

Витрати сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів на виробництво продукції відображається, як правило, відповідно до первинних документів на відпуск їх зі складу. Однак такий облік витрат матеріалів не завжди відображає дійсне споживання їх у виробництві, оскільки на кінець звітного періоду в цехах можуть бути залишки невикористаних матеріалів, отриманих зі складу. Уточнення кількості дійсно витрачених матеріалів, а також ефективності їх використання, проводять за допомогою одного з методів контролю за використанням матеріалів в виробництві.

Інвентарний метод обліку та контролю за використанням матеріалів в виробництві застосовують у тих випадках, коли в цехах постійно залишаються невикористанні матеріали на початок та кінець місяця. При цьому щомісяця проводять інвентаризацію матеріалів, отриманих зі складу, але не витрачених на виробництво, тобто виводять залишки матеріалів. Фактичну витрату за місяць визначають з розрахунку: наявність невитраченого матеріалу на початок місяця плюс отриманий з місяць мінус залишок матеріалу на кінець місяця.

Метод партійного розкрою застосовують до матеріалів, які обліковуються у вимірі за площею. Для розкрою кожної партії матеріалу складається карта або акт розкрою матеріалу. В них зазначається кількість невикористаного матеріалу, кількість викроєних деталей (заготівок) за нормою та фактично кількість відходів, результат розкрою - економія чи перевитрата.

Метод сигнального документування застосовують щодо матеріалів, облік яких ведеться поштучно. За цим методом відпуск матеріалів у межах норм витрати оформляється звичайними первинними документами, додаткові витрати – спеціальними сигнальними документами з оцінкою "відхилення від норм" на відшкодування перевитрат.

Для групування витрат матеріалів за об'єктами калькулювання статтями витрат і місцями утворення витрат складається таблиця розподілу витрат матеріалів за місяць. Записи проводять відповідно до первинних документів про видачу матеріалів на виробництво.

Від вартості матеріалів, .витрачених на виробництво, віднімається вартість отриманих поворотних відходів за ціною їх використання ,за статтею калькуляції "Поворотні відходи". Поворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які виникли в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили цілком чи частково споживчі якості початкового ресурсу, і тому використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

1.4. Варіанти (методи)обліку витрат

Методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції називається сукупність прийомів організації документування і відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. Залежно від характеру виробництва, технології та організації його для обліку витрат і калькулювання застосовуються різні прийоми у різному їх сполученні. Під прийомом розуміють вибір об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць; поточний контроль за дотриманням норм витрат і виявлення відхилень; порядок розподілу непрямих витрат; способи оцінки незавершеного виробництва; періодичність калькулювання та ін.

Методи обліку виробничих витрат класифікуються:

  • за видами технологічного процесу – простий (попроцесний), позаказний, нормативний і попередільний;

  • за об'єктами калькуляцій – деталь, вузол, виріб, група однорідних виробів, процес, переділ, виробництво, замовлення;

  • за способом збирання інформації, яка забезпечує контроль за витратами, – нормативний метод і поточний облік витрат з наступним контролем.

Простий (попроцесний) метод застосовується в галузях, де випускається 1-2 види продукції і практично відсутнє незавершене виробництво, виділяється один об'єкт обліку витрат і збігається об'єкт обліку і калькулювання. Суть цього методу полягає в тому, що собівартість всієї продукції визначається прямим підсумовуванням всіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається розподілом усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний метод застосовується в виробництвах, де вихідна оброблювальна сировина в технологічному процесі виробництва проходить ряд стадій, самостійних фаз обробки – переділів. Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою закінчену фазу обробки сировини, в результаті якої підприємство одержує не кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат власного виробництва. Напівфабрикати можуть також реалізуватися, на сторону іншим підприємствам. Облік витрат за цим методом ведеться за калькуляційними статтями витрат за видами або групами продукції в середині переділу. (Даний метод обліку використовується на ВАТ "РІВНЕАЗОТ").

Позаказний метод застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку та калькулювання є замовлення на виробництво окремих виробів або дрібних серій. Замовлення відкривають відповідно до угоди з замовником. На підставі замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат на виробництво, у якій відображаються витрати і визначається собівартість замовлення прямим підсумовуванням витрат. Незавершене виробництво визначають підсумовуванням витрат за незакінченими замовленнями.

Loading...

 
 

Цікаве