WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Податки - Курсова робота

Податки - Курсова робота

Стабільність податкової політики по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік, то це призводить до нерівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається це й плутанина в роботі податкової служби.

Але слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Причому гнучкість податкової політики забезпечується, насамперед, через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова ж реформа проводиться при дуже нагальній необхідності.

Саме тому, прийняття Податкового кодексу в Україні, який повинен відігравати роль системоутворюючого чинника податкового законодавства є питанням номер один. Саме Податковий кодекс повинен забезпечити комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, усунути недосконалість і неузгодженість податкового законодавства, забезпечити єдину і відносно стабільну базу оподаткування, усунути невідповідність численних підзаконних нормативно-правових актів з питань оподаткування, а також невідповідність актів податкового законодавства нормам законодавства інших галузей, забезпечити їх гармонізацію та взаємодію.

У перші роки незалежності податкова політика України носила суто фіскальну спрямованість. Відбувалася досить часта зміна об'єктів оподаткування, податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох основних податків — податку на дохід підприємств, ПДВ та особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення його дефіциту. Зокрема, у 1994 році ставку податку на валовий доход було підвищено з 18 до 22%. В 1992 році ставка ПДВ Декретом Кабінету Міністрів була визначені у розмірі 20 відсотків, а в 1993р., у зв'язку із значним дефіцитом бюджету, підвищена до 28 відсотків. У цей період найвищого рівня досягло й оподаткування доходів фізичних осіб: з 1 грудня 1993 року гранична ставка цього податку була підвищена до 90 відсотків, з 1 жовтня 1994р., вона була скорочена до 50 відсотків, натомість було підвищено податковий тягар в усіх інших діапазонах доходів.

Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, за період з 1992 року по 1994 рік зменшився у 2,3 раза, то доходи консолідованого бюджету — в 1,6 раза, що свідчить про посилення податкового тиску і тому частина доходів перейшла до "тіньової економіки", відбулося згортання виробництва.

З 1995 року в Україні взято курс на зниження рівня оподаткування. Відбувся перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємств за ставкою 30 відсотків, а ставка ПДВ понижена до 20 відсотків. Це дало неабияке послаблення податкового тягаря, про що певною мірою свідчить падіння частки доходів бюджету у ВВП, а також більші темпи падіння доходів бюджету порівняно з падінням ВВП. Так, з 1994 року по 1997 рік ВВП розрахований у постійних рублях 1990 року зменшився у 1,2 раза, тоді як доходи бюджету – в 1,6 раза.

Втім, ця статистика лише певною мірою відображає динаміку загального рівня оподаткування, оскільки у загальній сумі доходів бюджету не враховуються суми нарахованих, але не сплачених податків, а також податкові пільги. Тому реальний податковий тягар на суб'єктів господарювання, які справно сплачують податки і позбавлені пільг, змінився значно меншою мірою. Про це свідчить, зокрема, частка, яка припадає в доходах від реалізації продукції на основні податки — ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, та нарахування на фонд заробітної плати.

Протягом 1996-1997 року спостерігались змінив податковій політиці в напрямі зниження оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності з метою стимулювання їх господарської активності. На розгляд Верховної Ради було внесено пакет податкових законопроектів, які передбачали внесення змін до системи оподаткування. З цього пакета Верховна Рада ухвалила лише два закони, які створили умови для деякого послаблення податкового тягаря. По-перше, перехід до нової методики розрахунку оподатковуваного прибутку — за валовими доходами і валовими витратами, який дає можливість підприємствам зменшувати величину оподатковуваного прибутку за рахунок розширення кола витрат, що відносяться до валових. По-друге, запроваджено механізм податкового кредиту та відшкодування з бюджету впродовж місяця суми перевищення податкових зобов'язань щодо ПДВ, тоді як раніше підприємство могло компенсувати ПДВ, сплачений в ціні придбаних ним матеріальних ресурсів і введених в експлуатацію основних фондів тільки при реалізації товарів. Причому лише підприємства, котрі реалізували деякі з товарів, звільнено від ПДВ, мали право на повернення з бюджету сум податку, сплачених постачальникам. По товарах, не звільнених від ПДВ, суми податку, сплачених постачальникам не відшкодовувалися з бюджету навіть у тому разі, коли вони перевищували суми податку, одержані від покупців за реалізовану продукцію. По-третє, було зменшено з 51 до 47,5% нарахування на фонд заробітної плати.

Однак податкова реформа 1997 року виявилася вкрай непослідовною внаслідок її непродуманості, невміння зіставляти можливості щодо зниження рівня податків і бажання. Це змусило, зокрема, вдатися до коригування дати виникнення податкових зобов'язань по ПДВ. Намагання запровадити цивілізовані норми й наблизитися до світової практики оподаткування спонукало запровадити в Законі "Про податок на додану вартість" норму, згідно з якою датою виникнення податкових зобов'язань по ПДВ вважається дата, яка припадає на податковий період, упродовж якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку, або дата відвантаження товару. Однак невідповідність цієї норми особливостям сучасної української економіки з притаманною її гострою платіжною кризою зумовила необхідність поправки до Закону від 26 вересня 1997 року, згідно з якою до 1 січня 1999 року датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) була дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку. Аналогічні проблеми виникають із нормою щодо відшкодування платникові податку з Державного бюджету України протягом місяця наступного за звітним суми перевищення податковим кредитом суми податкових зобов'язань по ПДВ. Її запровадження створює напругу з касовим виконанням бюджету, призводить до того, що в окремі місяці сума ПДВ, яку необхідно відшкодувати з бюджету перевищує суму надходжень цього податку. Це стало підставою для пропозиції про проведення бюджетного відшкодування впродовж трьох звітних періодів (з 1 січня 1999р.), а в 1998 році, в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів, — про відшкодування сум перевищення податковим кредитом сум податкових зобов'язань шляхом повного або часткового зарахування в рахунок майбутніх платежів цього податку або інших платежів до бюджету.

Невміння передбачати можливі наслідки для бюджету від переходу до нової системи розрахунку оподатковуваного прибутку призвело до загострення проблеми бюджетних надходжень від податку на прибуток, що призвело до запровадження у 1998 році нового зниженого коефіцієнта – 0,6 замість 0,7, що діяв до цього часу — для амортизаційних відрахувань підприємств усіх форм власності.

Ці факти свідчать про те, що якби ухвалюючи закони, що запроваджують ту чи іншу норму, відразу ж зважували на її відповідність соціально-економічній ситуації в Україні та на можливі наслідки, зокрема для бюджету, потреби в таких зворотних кроках було б набагато менше.

Як бачимо, стабільність і гнучкість в податковій політиці перебувають у діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів.

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ РОЗРАХУНКІВ ІЗ БЮДЖЕТОМ В ПРОЦЕСІ СПЛАТИ ПОДАТКІВ ТА ПОДАТКОВИХ ПЛАТЕЖІВ

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведеться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи.

Loading...

 
 

Цікаве