WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → ПДВ - суть, значення, порядок справляння - Курсова робота

ПДВ - суть, значення, порядок справляння - Курсова робота

Правила визначення податкової юрисдикції

Податкове законодавство поширює сферу свого застосування не на громадян, а на резидентів даної країни (тобто осіб, що постійно перебувають або мешкають у даній країні). Тому вже будь-які внутрішні податкові норми мають уже міжнародний характер, оскільки охоплюють і громадян, і організації інших країн, що знаходяться на території даної країни або здійснюють там певні види діяльності. Особливо це характерно для країн Західної Європи, на території котрих тимчасово або постійно мешкають мільйони громадян інших країн. Деякі категорії цих громадян, будучи резидентами країни свого місцеперебування, цілком потрапляють під дію загального податкового законодавства цієї країни, податковий статус інших категорій регулюється міжнародними податковими угодами. Розвинені країни практично цілком охоплені сіткою двосторонніх податкових угод, і, з огляду на свободу міграції населення, товарів і капіталу у ставленні між ними, роль податкових угод у загальному обсязі їхнього податкового законодавства дуже велика.

Для влучення під юрисдикцію податкового законодавства визначеної країни при визначенні корпораційного податку для юридичної особи, необхідні дві умови. Перша - здійснення комерційної діяльності в даній країні (тобто діяльності, орієнтованої на одержання прибутку) і друга - наявність юридичної особи.

Крім умов орієнтації на витяг прибули і наявності юридичної особи при обкладанні корпораційним податком, важливе значення має визначення "прив'язки" платника податків до національної податкової компетенції тієї або іншої держави. Це питання вирішується, як правило, на основі використання двох критеріїв: резидентства і теріторіальності.

Критерій резидентства передбачає, що усі резиденти даної країни підлягають у ній оподатковуванню у відношенні абсолютно усіх своїх прибутків, як що витягаються на території цієї країни, так і за її межами (так звана необмежена податкова відповідальність), а нерезиденти - тільки у відношенні прибутків, одержуваних із джерел у цій країні (обмежена податкова відповідальність).

Критерій територіальності, навпаки, встановлює, що оподатковуванню в даній країні підлягають прибутки, що витягаються тільки на її території; відповідно будь-які прибутки, одержувані або що витягаються за рубежем, звільняються від податків у цій країні.

Перший критерій бере до уваги винятково характер перебування (проживання) платника податків на національній території, другий - грунтується на національній приналежності джерела прибутку.

Любий із цих двох критеріїв за умови його одноманітного застосування в принципі б виключав усяку можливість міжнародного подвійного обкладення, тобто обкладення того самого об'єкта (прибутку, майна, угоди і т.д.) у той самий період часу аналогічними видами податків у двох, або більш країнах. Проте питання про те, чи досягається усунення подвійного оподатковування шляхом застосування першого або другого критерію, зовсім не байдужний із погляду національних інтересів кожної окремої країни. Так, для країн, громадяни і компанії яких одержують значні суми прибутків від їхньої закордонної діяльності і від капіталів, розміщених за рубежем, безсумнівно, бажане розмежування податкових юрисдикцій в міжнародному масштабі на основі критерію резидентства, а для країн, в економіці яких значне місце займають іноземні капітали, особливий інтерес набуває використання критерію территоріальності. Тому розвинені країни віддають перевагу засновувати свої податкові ставлення з іншими країнами на основі критерію резидентства, а країни, що розвиваються, захищають своє право обкладення іноземних компаній і приватних осіб на основі критерію територіальності.

Дотепер між капіталістичними країнами існують дуже значні розходження в правилах визначення резидентства у ставленні деяких компаній. На практиці ці розбіжності усуваються завдяки існуючим між країнами двостороннім угодам, відповідно до яких вирішальним і остаточним критерієм звичайно є місце розташування "центру фактичного керівництва".

Правила начислення податку на додану вартість.

Порядок начислення чистого або оподатковуваного прибутку має для платників податків навіть більше значення, ніж ставка податку (який у різних країнах складає від 40 до 50%). Оскільки структура витрат і характер діяльності в різних галузях бізнесу сильно розрізняються, то начислення чистого прибутку ведеться роздільно, по укрупнених галузях і видам діяльності. Якщо компанія одночасно здійснює різні види діяльності:

а) прибутки від капіталу (інвестованого);

б) прибутки від комерційної діяльності;

в) прибутки від праці за свій рахунок (вільні професії і т.д.);

г) інші прибутки (прибутки від лотерей, випадкові прибутки спекулятивного характеру й ін.).

У країнах, де в сільському господарстві достатньо великий відсоток дрібних самостійних товаровиробників, виділяється як вид діяльності "заняття сільським і лісовим господарством"; у ряді країн окремий розрахунок ведеться по сільськогосподарській діяльності і по прибутках від земельної власності.

По кожному виді прибутку застосовуються свої правила і норми визначення чистого прибутку. Валовий прибуток корпорацій, обумовлений для податкових цілей, може відрізнятися від прибутку, обумовленого в їхніх фінансових звітах, унаслідок поправок і обмежень, передбачених податковим законодавством (діаграмма 1.1.)

"Скоригований" у такий спосіб валовий прибуток підлягає потім зменшенню на суму витрат, пов'язаних із його одержанням, із тим, щоб одержати чистий прибуток для цілей оподатковування, або оподатковуваний прибуток. Саме на цій частині податкового процесу виникає найбільше число розбіжностей і конфліктів між платниками податків і податкових органів. Справа в тому, що для податкових цілей признаються зовсім не усі витрати, понесені платником податків, а "лише звичайні і необхідні для виконання даного виду діяльності". Базуючись на цьому критерії, податкові органи можуть розв'язати списання деякого виду витрати в його повному розмірі, або тільки частково, або навіть зовсім заборонити його відрахування, змушуючи тим самим відновити витрачену суму в складі оподатковуваного прибутку.

Як правило, у повному розмірі підлягають відрахуванню тільки поточні виробничі витрати, включаючи витрати на сировину і матеріали, на виплату заробітної плати, ремонт устаткування і т.д.

Формально при наданні звітів податковим органам компанії можуть вибрати любий метод, що рекомендується їм підхожим, упорядкування своєї звітності, не запитуючи попередньо їхнього схвалення. Проте при цьому варто мати на увазі, що податкові органи можуть зажадати перерахунку всієї звітності платника податків, якщо буде знайдено, що обраний ним метод недостатньо повно і правильно, із погляду оподатковування, відбиває реальні розміри отриманих прибутків. Крім того, застосування якогось незвичного методу може спричинити за собою ускладнення з аудитором (у тих випадках, коли його укладання обов'язково за законом), якому, до того ж, доведеться виплатити додаткову винагороду. Тому на практику вибір звичайно обмежений декількома загальновизнаними методами.

Серед них найбільше відомими є касовий метод і метод "по звітному періоду". Метод "по звітному періоду" складається в тому, що при зведенні балансу враховуються усі витрати і надходження, що ставляться до даного періоду, незалежно від часу їхньої реальної оплати, і виключаються витрати і надходження, що ставляться до інших (минулим або майбутнім) звітним періодам, хоча б і оплачені в межах даного періоду. При касовому методі звітний баланс складається на основі урахування тільки витрат і надходжень, оплачених і отриманих у межах звітного періоду. При цьому деякі витрати, не проведені через касу - нарахування амортизації, списання деяких видів збитків і т.д. - вирішується враховувати в тому ж порядку, що і при методі "по звітному періоді".

Метод "по звітному періоді" застосовується значно частіше, ніж касовий метод. Іноді застосовуються також різноманітні комбінації цих двох методів і в особливих випадках - деякі спеціальні методи (у цьому випадку платник податків звичайно заздалегідь погоджує свій вибір із податковою владою, гарантую себе тим самим від можливих в майбутньому ускладнень).

Спеціальні методи застосовуються, наприклад, у будівництві - для об'єктів, що будуються протягом декількох років. У цьому випадку звичайно застосовується метод "по відсотку виконання", відповідно до якого прибуток у кожному році визначається як частка від загальної суми контракту, що відповідає виконаній в даному році і вираженій у відсотках частині всіх робіт, передбачених за контрактом. З цієї частки прибутку потім відраховуються усі витрати, здійснені в даному році.

Loading...

 
 

Цікаве