WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Споживче оподаткування - Дипломна робота

Споживче оподаткування - Дипломна робота

Державний борг(млрд.грн.) 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2

*Розраховано за даними Державного казначейства України на кінець відповідного року .

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки — цей борг зростав. Фактом існування таких "ножиць" підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище самовідтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень.

По-друге, спекулятивно-ажіотажнийбум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні пронеси.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, мас назву "ефект витіснення".

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення Валютна доходність зовнішніх фідуціарних позик сягала 21% річних.

Необхідність стабілізації динаміки і вартості боргу є особливо відчутною, коли темпи зростання розміру плати за позичковий капітал перевищують темпи економічною зростання. Для України дисбаланс за цими двома показниками вражає: зазначені кредитні проценти фігурують при темпах економічного зростання, нижче від 100%.

По-третє, нерезиденти були основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішньогого ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави. За таких умов значна частина її внутрішнього боргу трансформується у зовнішній.

Криза ОВДП висвітлила відмінності в ролях внутрішніх і зовнішніх кредиторів — постачальників капіталу. На перший погляд, в інституціональному розрізі факт відпливу капіталу нерезидентів восени 98р.мав виключно позитивний характер, але на практиці це дало негативний сигнальний ефект і зорієнтувало учасників ринку, які залишилися, тільки накороткострокові спекулятивні операції. Наступна втрата керованості ринку не забарилася. Нелегкі переговори з ING Barinq у1999 р. підтвердили проблемність ситуації.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію . Інакше кажучи, мас місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.

У цілому на початок 2000 р. борг Уряду перед НБУ становив 7,5 млрд. грн., з яких 4 млрд. припадало на заборгованість по неповернутих валютних кредитах, наданих для фінансування бюджетного дефіциту .

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з'явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п'яте, з проблемою наявності державною боргу пов'язане недофінансування державних видатків у багатьох сферах, і передусім — соціальній. Окремі приклади секвестрування бюджету теж мають боргову природу.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До. перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застаріло технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб"єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розітнутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

На мою думку, реальній дійсності більше відповідало б прагнення забезпечити збалансований бюджет і стримування темпів приросту державного боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу круговороту капіталу та прогнозованості стратегічного менеджменту. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами. На нашу думку, доцільно модифікувати економічні та публічно-правові рамки його функціонування, одночасно акцентувавши увагу на ряді важливих моментів цих запозичень.

Негайної підготовки, розгляду та прийняття потребують законодавчі акти щодо регулювання фінансової поведінки Уряду на внутрішніх і зовнішніх боргових ринках. У даному контексті бажано було б передбачити перспективи державних запозичень відповідно до стратегії виходу України з фінансової кризи, зосередившись на управлінні державним боргом з урахуванням кон'юнктури міжнародних фінансових ринків. У цьому випадку діяльність держави як емітента і безпосереднього позичальника має бути жорстко нормоврегульована. Зокрема, необхідно визначити державні гарантії щодо внутрішнього і зовнішнього боргів відносно величин НД і ВВП.

Вважаю за доцільне вивчити питання про формування державного позабюджетного цільового фонду обслуговування боргу, який би акумулював кошти для рефінансування та погашення позик в умовах зміни економічної кон'юнктури, —за рахунок відрахувань від доходів, одержаних у результаті операцій з державними запозиченнями, і частини приватизаційних надходжень.

Поряд з скороченням обсягів державних запозичень, треба диференціювати ринок боргу за типами фінансових інструментів, умовами їх обігу та реструктуризації. На нашу думку, доцільно не тільки здійснювати строкову реструктуризацію боргового ринку, але й конвертувати відповідні державні зобов'язання у пайові цінні папери, запропонувавши їх обмін на акції інвестиційне привабливих вітчизняних підприємств.

У планах приватизації слід передбачати можливість придбання акцій підприємств, які приватизовані та приватизуються за рахунок сум, які, в свою чергу, визначають розміри державного боргу. Крім того, кредиторам можна запропонувати розрахуватися з ними по боргах нерухомістю

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій що перебувають у власності НБУ. Це значною мірою допоможе зняти гостроту боргової проблеми у наступні роки.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Одним з першочергових завдань є, на нашу думку, зміна акцентів з кредитного фінансування на переважно інвестиційне фінансування, що допоможе ліквідувати негативні явища витіснення інвестицій у русі фінансових потоків. Одночаснотреба активізувати роботу щодо залучення капіталів приватних інвесторів, захисту прав власності та співвласності у спільних проектах, завершення створення вітчизняної депозитарної системи.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Поширеним методом мобілізації коштів є також емісія паперових, а тепер і кредитних, грошей. Право емісії належить центральній владі, яка проводить її в тих випадках, коли податкові надходження не покривають видатків державного бюджету, а на ринку позичкових капіталів складається кон'юнктура, несприятлива для випуску нових позик. Емісія кредитних грошей, завданням якої є покриття дефіциту державного бюджету, спричинює посилення інфляційних процесів[74]. Випуск грошей, не пов'язаних з потребами господарського обороту, викликає подальше переповнення каналів обігу надмірною масою грошових знаків. Інфляція, яка негативно відображається на економіці, а особливо на соціальній сфері, призводить до того, що держава у звичайних умовах намагається не використовувати прямої емісії грошей.

Loading...

 
 

Цікаве