WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Сучасна податкова політика України - Дипломна робота

Сучасна податкова політика України - Дипломна робота

— зміною економічних концепцій щодо оподаткування, яка є наслідком розвитку об'єктивних економічних процесів і відбиває цей розвиток;

— діалектичним протиріччям між прагненням будь-якого суспільства до оптимізації податкової системи і неможливістю досягти цього оптимуму раз і назавжди (тобто динамічністю самого оптимуму) та й узагалі практичною неможливістю реалізації ідеалу оптимальності й досконалості в оподаткуванні, що зумовлює необхідність періодичного вдосконалення податкових систем.

Поштовхом до реформування податкової системи є зміна моделі державного регулювання економіки. Якщо податкова реформа 60-х — початку 70-х років базувалася на моделі багатопланового державного регулювання економіки, то реформи кінця 70—90-х років — на моделі обмеженого державного втручання в економічні процеси.

Податкові реформи мають обов'язкове теоретичне обґрунтування, яке забезпечує певна економічна доктрина. Якщо концептуальною основою податкової реформи 60-х років у США вважається кейнсіанська теорія, то реформ 80—90-х років — неокласичні концепції "економіки пропозиції" та "раціональних очікувань".[70, c.20]

Базування податкових реформ на різних теоретичних фундаментах зумовило відмінності і в характері змін, що вносилися до податкових систем, рр. формування податкової системи за кейнсіанською теорією мало на меті розширення регулюючої функції податків, їх впливу на економічне зростання взагалі та циклічні процеси зокрема. Реалізація цієї мети передбачала необхідність запровадження широкої системи податкових пільг, що стало характерною особливістю реформ 60-х — початку 70-х років. За допомогою пільг відбувалося стимулювання прогресивних економічних та соціальних процесів: зростання інвестиційного попиту (за допомогою інвестиційного податкового кредиту, запровадженого у 1962 р.), споживацького попиту (за допомогою податкових знижок, спрямованих на заохочення придбання товарів за готівку і в кредит тощо).

Використання податкових методів державного регулювання у відповідності з кейнсіанською теорією потребувало також маніпулювання податковими ставками. Якщо на початку 60-х років для стимулювання сукупного попиту податкові ставки були знижені (податок на прибуток корпорацій — у середньому на 10%, а верхня межа особистого прибуткового податку — із 91 до 70%), то наприкінці 60-х років для стримування сукупного попиту (коли внаслідок збільшення урядових закупівель озброєння попит почав випереджати пропорцію і зріс бюджетний дефіцит) проводилося підвищення податкових ставок. У 1968р., ставки особистого прибуткового і корпоративного податків зросли на 10%.[59, c.35]

Реформа податкової системи на засадах неокласичних концепцій мала на меті стимулювання пропозиції факторів виробництва. Тому засобами її досягнення були: суттєве зниження граничних податкових ставок і взагалі прогресивності оподаткування (тоді як Кейнс був прихильником прогресивності в оподаткуванні), розширення податкової бази на основі ліквідації або обмеження податкових пільг.

Реальні податкові реформи виявилися на практиці певним компромісом засобів і форм, пропонованих представниками альтернативних теоретичних концепцій. Це стосується, зокрема, податкових пільг, які хоч і заперечуються неокласичними теоріями, але й досі активно використовуються у різних країнах. Такий компроміс пояснюється тим, що податкова політика в демократичному суспільстві формується під впливом усього спектра різноманітних інтересів та поглядів різних суспільних груп, течій і теоретичних шкіл.

Є два підходи до проведення податкових реформ: податкові революції що передбачають внесення глибоких принципових змін в оподаткування, аж до створення нової податкової системи, та еволюційний підхід, для якого характерне поступове вдосконалення наявної податкової системи.

Податкові реформи 60—90-х років у розвинутих країнах здійснювались саме еволюційним способом, який узагалі вважається найприйнятнішим. Вони передбачали внесення поступових, але безперервних змін до податкового законодавства. Як правило, ці зміни запроваджувалися в кілька етапів.

Еволюційний характер зміни оподаткування забезпечувався завдяки тому, що значне зниження податкових ставок під час реформ поєднувалося із пошуками шляхів забезпечення додаткових надходжень до бюджету. Це дало змогу запобігти швидким, стрибкоподібним коливанням структури податкових систем та частки доходів бюджетів у ВВП.(див. додаток В)

Зокрема, частка податків у ВВП за 30 років (1970—2000) зросла:

США — на 3,4 процентного пункту;

ФРН — 8 процентних пунктів;

Франція — 10,6 процентного пункту;

Великобританія — 7,5 процентного пункту. За 20 років:

США — 0,1 процентного пункту;

ФРН — 6,5 процентного пункту;

Франції — 7,1 процентного пункту;

Великобританія — -1,5 процентного пункту.

Еволюція структури податкової системи відповідно за 30 і 20 років характеризувалася такими змінами:

Таблиця 3.1

Еволюція структури податкової системи [58, c.71]

Зміна частки особистого прибуткового печатку (у процентних пунктах)

Зміна частки податків на соціальне страхування (у процентних пунктах)

Зміна частки акцизів (у процентних пунктах)

за 30 років

за 20^ років

За 30 років

за 20 років

за 30 років

за 20 років

США

+3,1

+0,6

+13,8

+8,9

- 4,4

- 2,5

ФРН

+4,8

+0.8

+7,1

+4.3

-0.8

- 3,6

Продовження таблиці 3.1

Франція

+12*

—0,2

+6.4*

+4,1

-10,3*

- 7,5

Великобританія

+1.0

—2,2

+4,6

+3,3

- 4.0

+2,5

* Дані за 25 років.

Проведенню податкових реформ передували серйозні дослідження Їх можливих соціально-економічних наслідків: щодо темпів економічного зростання та зайнятості, активізації інвестиційного процесу, дефіциту бюджету, мотивації економічних суб'єктів тощо.

При цьому характерно, що:

а) за ці оцінки не були однозначними. Їх суперечливий характер змусив, зокрема, голову фінансової комісії американського сенату Б. Пеквуда на завершальному етапі роботи над проектом реформи визнати неможливість точного прогнозу її економічних наслідків;

б) найоптимістичнішими були оцінки ради економічних консультантів при президентові та уряду й обережними — незалежних спеціалістів.

Досвід проведення податкових реформ свідчить про неоднозначний взаємозв'язок податкової і бюджетної політики.

Так, податкова реформа 60-х років, що базувалася на кейнсіанській концепції, передбачала бюджетне стимулювання сукупного попиту, тобто фінансування державних витрат шляхом зростання бюджетного дефіциту. Тому вона не передбачала скорочення державних видатків. Навпаки, у 1961—1962 роках адміністрацією Кеннеді були суттєво збільшені федеральні видатки передусім за рахунок військових витрат.

Реформи ж 70—90-х років супроводжувалися переглядом видатків державного бюджету. Зокрема, адміністрацією Рейгана розроблялися плани щодо уповільнення темпів їх зростання та зміни пріоритетів у витрачанні бюджетних коштів. Однак ці плани, особливо стосовно скорочення питомої ваги федеральних видатків у ВВП, не були реалізовані. Хоч теоретичне усвідомлення взаємозв'язку додаткової реформи з необхідністю скорочення державних видатків, на наш погляд, дуже важливе.[60, c.116]

Суттєвий відбиток на проведення податкових реформ накладає процедура ухвалення в парламенті рішень щодо їх змісту та порядку проведення. Ця процедура, обов'язкова а в будь-якій демократичній державі, має як свої плюси, так . і мінуси. З одного боку, її наслідком є те, що податкові рішення не приймаються в тому вигляді, в якому пропонуються. У процесі розгляду податкових законопроектів і та голосування за них відбувається "відсів" крайніх пропозицій, узгодження інтересів різних політичних партій і груп. З другого боку – ця процедура призводить до затягування із прийняттям податкових рішень, а тому — нерідко щ д невчасного ухвалення. Окрім того, в країнах із нерозвинутими демократичними традиціями та правосвідомістю громадян існує безпека того, що податкові рішення, ухвалені в парламенті у процесі голосування, будуть далекими від оптимальних ).

Це пояснюється невисокою економічною і політичною культурою, відсутністю практики здійснювати правильний вибір, звички керуватися у своїй поведінці не егоїстичними інтересами, а раціональними очікуваннями, зумовленими громадською відповідальністю, недостатнім умінням вести переговорний процес, іти на компроміси, досягати консенсусу.

Loading...

 
 

Цікаве