WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Сучасна податкова політика України - Дипломна робота

Сучасна податкова політика України - Дипломна робота

Не збігаються позиції ДПАУ та Держкомпідприємництва й щодо необхідності сплати податку на землю за ділянки, що знаходяться під переданими в оренду будівлями й спорудами. ДПАУ (лист від 27.10.2000 р. №14312/7/18-0617) наполягає на необхідності сплати податку на землю, оскільки у цьому випадку, на її погляд, наявне нецільове використання земельної ділянки. На думку Держкомпідприємництва (лист від 02.04.2001 р. №1-221-2222), така позиція ДПАУ не відповідає змісту Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 та постанови КМУ від 16.03.2000 р. № 507, оскільки, по-перше, цей Указ не містить винятків щодо звільнення платників єдиного податку від сплати земельного податку; а, по-друге, якщо платник єдиного податку на законних підставах передає будівлі, споруди, їх частини, що належать йому, іншій особі, то така земельна ділянка використовується для здійснення підприємницької діяльності. Згодом (лист від 26.03.2001 р. № 2-221/ 2053) Держкомпідприємництва уточнив, що у разі передачі земельної ділянки в оренду іншим суб'єктам підприємницької діяльності, платник єдиного податку не повинен сплачувати податок на землю за умови, що в його статуті записано: здавання в оренду приміщень є одним із видів підприємницької діяльності, на основі якої буде занесено запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Певні складності виникли у платників єдиного податку у зв'язку із введенням загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки Указом № 746 вони звільнені не від внесків, а від відповідних зборів. Щодо внесків на соціальне страхування від нещасного випадку та профзахворювань, то питання тут не виникає, оскільки в Указі № 746 ніяких звільнень від подібних зборів передбачено не було. Тобто й реєструватися, й платити цей вид внесків платники єдиного податку зобов'язані (лист Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 04.09.2001 р. № 05-50). Щодо інших видів внесків, то Держкомпідприємництва та Мінпраці України узгодили свою позицію: до законодавчого урегулювання цього питання сплачувати внески, що нараховуються, не треба, фінансові санкції та адмінштрафи відносно таких платників та їх посадових осіб застосовуватись не повинні (лист Мінпраці та Держкомпідприємництва від 12.04.2001 р. № 03-3/1808-020-1 та № 1-531/2481). Правда, згодом з'явився лист Мінпраці України від 27.08.2001 р. №03-2/1865-020-6, в якому міститься прямо протилежний висновок у зв'язку з тим, що законопроект про звільнення цих платників від таких внесків не було підтримано Федерацією профспілок України, Мінфіном України та Мінюстом України. Так що, напевне, останню крапку в цьому питанні ще не поставлено.

Якщо говорити про збори на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, то в 2001 році, як і раніше, продовжувалася дискусія між ПФУ та Комітетом ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності з приводу звільнення платників єдиного податку від необхідності сплати зборів з окремих господарських операцій.

Єдине, в чому зійшлися ці органи, так це те, що платники єдиного податку звільняються від сплати збору в розмірі 32% від мінімальної заробітної плати кожного найманого працівника, яким не здійснене нарахування заробітної плати (листи ПФУ від 24.04.2001 р. № 04/1982 та Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності від 21.06.2001 р. № 06-25/16-283). Найцікавішим є те, що стосовно інших додаткових зборів, які не є самостійними зборами, а є різновидами одного й того самого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позиція ПФУ залишається непохитною (листи від 29.10.2001 р. № 04/5304, від 16.10.2001 р. № 04/5096 та від 31.01.2001 р. № 04/460 щодо відчуження легкових автомобілів) – їх необхідно платити, хоч профільний Комітет ВРУ наполягає на тому, що платники єдиного податку не є платниками таких зборів, і в тому числі збору з операцій з купівлі-продажу валют (лист від 25.09.2001 р. № 06-10/553).

- Фонд соціального захисту інвалідів

Суттєві зміни сталися в 2001 році в частині відрахувань до Фонду України соціального захисту інвалідів у вигляді плати за нестворені робочі місця для таких працівників. Законом України від 05.07.2001 р. № 2606-ІІІ, що набрав чинності з 01.08.2001 р., у новій редакції викладено ст.І9 і 20 Закону України від 21.03.91 р. № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Змінилась сама назва цього обов'язкового платежу (замість "внесків до Фонду" він став називатися "штрафна санкція", яка самостійно сплачується підприємством за не зайняті інвалідами робочі місця в межах нормативу), а також розмірів нормативу.

Щодо назви платежу, то його зміна (аналогічно до внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) може мати самі неприємні наслідки для юридичних осіб — платників єдиного податку. Справа втому, що вони (згідно зі ст.6 Указу № 746) не є платниками внесків до цього фонду, але ні в якому разі не звільнені від сплати штрафних санкцій. Якщо підходити до цього питання чисто з фіскальної точки зору, то з 1 серпня 2001 р. вони стають платниками таких штрафних санкцій. Правда, повної визначеності у цьому питанні все-таки немає, і сама виконавча дирекція Фонду (лист від 27.09.2001 р. № 06ю-259/1236-351/2) звернулася за відповідним роз'ясненням до Мінфіну України.

Розміри нормативу, на відміну від попередньої редакції ст.І9, установлюються вже не місцевими органами, а самим зазначеним вище Законом на рівні 4% від загальної чисельності працівників (було — не менше 4%), причому в тому випадку, якщо на підприємстві працює від 15 до 25 чоловік — норматив становить одне робоче місце. Термін "загальна чисельність" відповідає середньо-обліковій чисельності працівників (відповідно до роз'яснень виконавчої дирекції Фонду, опублікованих в газеті "Урядовий кур'єр" від 13.01.2001 р.), яка визначається в еквіваленті повної зайнятості згідно з Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженою наказом Мінстату України від 07.07.95 р. № 171. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно було зайняте інвалідом більше 50% робочого часу звітного року.

Новим є також і те, що у разі несвоєчасної сплати штрафних санкцій (строки повинні бути встановлені КМУ) на суму недоїмки нараховується пеня "в розмірі, встановленому законом". При цьому абсолютно незрозуміле, про який саме закон йдеться, оскільки платежі до Фонду України соціального захисту інвалідів в систему оподаткування не входять, а отже, й дія Закону № 2181 (що передбачає розмір пені) на них не поширюється. Але оскільки інших розмірів пені з цього платежу не передбачено, все-таки найімовірнішим є обчислення розміру пені відповідно до ст.16 Закону № 2181.

Інакше кажучи, фінансова ситуація в Україні надзвичайно складна, тому що існуюча система оподатковування не задовольняє ні державу, ні платників податків. Приймаючи даний факт до уваги, виникає питання: у чому ж причина — в невдало сформованій податковій системі чи в інших чинниках?

Дослідження складу податкової системи України свідчить, що в цілому в нашій державі створена досить сучасна податкова система. У нас застосовуються основні види оподатковування: прибуткове оподатковування юридичних і фізичних осіб, майнове оподатковування (за винятком донині не введеного податку на нерухоме майно), земельний податок. Належне місце займає і непряме оподатковування — ПДВ, специфічні акцизи, мито.

2.3. Необхідність розв'язання структурних проблем податкової системи

Система оподаткування як основні елементи включає сукупність податків, платежів. зборів, відповідних методів їх нарахування і стягнення, а також систему різнорівневих бюджетів (фондів) із чітко визначеними джерелами їх формування і напрямками використання.

Серед різноманітних видів податків провідне місце у формуванні дохідної частини Консолідованого бюджету України заїдають додаток на прибуток підприємств, податок на додану вартість (ПДВ), податок на доходи фізичних осіб. акцизний збір та ін.

Податок на прибуток підприємств виступає прямим податком і безпосередньо впливає на процеси відтворення чинників суспільного виробництва, динамізм та ефективність функціонування ринкового господарства. З 1 січня 1998 p. він стає основним видом прямого податку на прибуток юридичних осіб в Україні. Усі попередні роки цей фінансово-правовий акт неодноразово удосконалювався.

Так, в Україні в 1991 p. стягувався податок з прибутку, в 1992 p. — з валового доходу, в 1994 p. — спочатку з прибутку, а потім (з II кварталу) знову з доходу. В 1996 p. об'єктом оподаткування залишився дохід, а наступного року знову було здійснено перехід до оподаткування прибутку.

Коли в 1997 p. перейшли до оподаткування прибутку, ставку податку було встановлено в розмірі 30%. Однак оподаткування за цією ставкою зменшило надходження до бюджету. У результаті знову перейшли до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Не забезпечивши надходження до бюджету на необхідному рівні, у 1997 p. ставку підняли до 22%.

З 1995 p. джерело оподаткування — знову прибуток підприємств. одержуваний від усіх видів діяльності юридичної особи — платника податку.

Loading...

 
 

Цікаве