WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Оподаткувнаня зовнішньоекономічної діяльності - Дипломна робота

Оподаткувнаня зовнішньоекономічної діяльності - Дипломна робота

25

1.3. Світовий досвід податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

У світовій практиці державне регулювання системи :ЗЕД здійснюється певними загальновизнаними методами, кількість яких постійно зростає. Усі інструменти впливу на зовнішні економічні відносини, які використовує держава, можна певним чином систематизувати.

По-перше, всі методи можна класифікувати залежно від спрямованості дії на економічні процеси:

1. Протекціоністські — спрямовані на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

2. Ліберальні — спрямовані на зняття, зниження обмежень

у зовнішній торгівлі, що призводить до зростання конкуренції з боку іноземних компаній.

По-друге, всі методи можуть поділятися залежно від характеру впливу на економічні процеси:

1. Адміністративні (нетарифні):

- заборона окремих видів експорту та імпорту;

- ліцензування, квотування;

- валютні обмеження та валютний контроль;

- заходи, пов'язані з виконанням митних та адміністративних формальностей.

2. Економічні (митно-тарифні):

- митне регулювання;

- міжнародні стандарти організації експортно-імпортних потоків;

- єдиний тариф;

- банківська процентна ставка;

- курс валют;

- податкова система.

Держава, застосовуючи різноманітні, у тому числі й податкові методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, оперативно реагує на всі зміни зовнішньоекономічної ситуації на світових ринках і вносить необхідні корективи в зовнішньоекономічну політику. Поєднання цих методів у державному регулюванні ЗЕД дозволяє проводити широкомасштабні дії, а не обмежуватись фрагментарними рішеннями.

Фактично кожна країна має податкові норми, що регулюють податковий механізм, який застосовується до резидентів, що діють за кордоном, та до іноземних платників податків, котрі мають бізнес в такій країні. Звичайно, міжнародні системи оподаткування різних країн відрізняються одна від одної, але є й певні подібності та взаємні домовленості. Іноді ці домовленості визначаються багатосторонніми угодами про оподаткування доходів; в інших випадках відповідний податковий механізм регулюється внутрішніми податковими законами країни.

Взагалі країна використовує юрисдикцію для законних цілей, базуючись як на національному, так і на територіальному принципах. На території, де стягуються відповідні податки, країна може заявити, що усі доходи, зароблені громадянином цієї країни або компанією, що створена в цій країні, підлягають оподаткуванню через юридичну причетність до цієї країни. Сполучені Штати використовують таку юрисдикцію щодо своїх громадян та компаній, створених у США, незважаючи на те, де було зароблено прибуток. Комерційні прибутки, зароблені компанією США в Італії, підлягають оподаткуванню в США (і, як правило, в Італії). Заробітна плата, отримана громадянином США, який є резидентом Швейцарії, працюючи в Швейцарії, оподатковується в Сполучених Штатах (а також у Швейцарії).

Базування податкової юрисдикції на національному принципі може обґрунтовуватися пільгами, що надаються національним підприємцям. Наприклад, громадяни США мають страхові поліси; тобто вони можуть повернутися до Сполучених Штатів тоді, коли цього забажають, і паралельно вони перебувають під захистом уряду США, живучи за кордоном. Податкові платежі також враховуються при створенні такого "страхування". Компанії США, незалежно від їхньої фізичної присутності в Сполучених Штатах, користуються пільгами законів Сполучених Штатів, що визначають діяльність та стосунки між компаніями. Однак у Сполучених Штатах громадянство як основа для юрисдикції, як правило, не береться до уваги.

Крім національного принципу, країни часто використовують юрисдикцію, що базується на принципі територіальності. Територіальна причетність обґрунтовує використання податкової юрисдикції, тому що очікується, що платник податків має брати участь у покритті поточних витрат країни, яка надає можливість для створення та отримання доходів, їхнього утримання, інвестування та використання через споживання. Територіальний принцип застосовується до осіб та предметів (мається на увазі до доходу). Країна А може мати повноваження на стягнення податків з громадянина країни Б, якщо він розглядається як резидент країни А. Подібно компанія, що створена в країні Б, може підлягати оподаткуванню в країні А, якщо для цього є достатні відповідні територіальні зв'язки.

Наприклад, багато країн (включаючи Сполучені Штати) вважають, що територіальні зв'язки є достатніми тоді, коли управління компанії дійсно розташоване в межах їхніх кордонів

Територіальна юрисдикція стосовно особи є подібною до юрисдикції, що базується на національному принципі. В обох випадках вона полягає у приналежності особи до країни що обґрунтовує податкову юрисдикцію. У разі національного принципу, така приналежність базується на законних підставах (наприклад, громадянство або реєстрація). У разі територіальної юрисдикції щодо особи, територіальна приналежність є фактичною (наприклад, чи є така особа дійсно резидентом певної країни).

Навіть, якщо особа не є громадянином або резидентом країни, така країна може заявити про територіальну податкову юрисдикцію стосовно доходу, що походить з території цієї країни та зароблений громадянином або резидентом іншої країни. В такій ситуації іноді посилаються на юрисдикцію "джерела доходу" через те, що він знаходиться в межах країни. Наприклад, країна може встановити податок на доходи від діяльності нерезидента, що були отримані в цій країні. Прибуток з інвестицій, включаючи дивіденди, відсотки, роялті та орендні платежі, також може оподатковуватись в країні, де створюється та отримується такий доход. Характерно, що країна не намагається оподаткувати прибуток, до якого вона не має жодного відношення. Наприклад, Сполучені Штати, як правило, не оподатковують доход, зароблений французькою компанією, що веде діяльність у Франції або Німеччині.

Можливість подвійного оподаткування виникає внаслідок створення колізії претензій, пов'язаних із юрисдикцією. Наприклад, країна А може заявити своє право на стягнення податку з особи (включаючи кампанію), базуючись на тому, яку національність має така особи, або де вона мешкає, а країна Б обґрунтовує своє податкове повноваження на тому, що прибуток був зароблений у країні Б. У Сполучених Штатах, як правило, використовується норма щодо міжнародного оподаткування, при якій, в першу чергу, повноваження на стягнення податків належать країні територіальної причетності (наприклад, там, де був зароблений прибуток), а потім вже країні, де розташований або національність якої має відповідний об'єкт оподаткування. Відповідно Сполучені Штати, як правило, зараховують будь-які прибуткові податки, що сплачуються в Індії з доходу, заробленого в Індії громадянином або резидентом США, в рахунок прибуткових податків, що будь-яким чином належать до сплати в США, та лише різниця, якщо така є, між прибутковим податком, що стягується в США з іноземного доходу, та іноземним податком на такий доход, стягується Казначейством США. Подібно багато країн затвердили територіальний підхід до юрисдикції та звільняють від оподаткування певні доходи (наприклад, доход від господарської діяльності), що зароблені в іншій країні, замість включення такого доходу до оподатковуваних статей та надання пільг при сплаті іноземних податків, як це практикується у Сполучених Штатах.

Оподаткування доходу, що базується на територіальній юрисдикції, як правило, набуває однієї із двох форм. Країна встановлює повну юрисдикцію щодо доходів від господарської діяльності, зароблених нерезидентом в межах цієї країни (а у разі Сполучених Штатів, не громадянином), стягуючи податки з таких прибутків так само, якби вони були зароблені резидентом цієї країни. Витрати, пов'язані із отриманням їх, як правило, не підлягають оподаткуванню. Інвестиційний доход від негосподарської діяльності, такий, як дивіденди, відсотки, роялті та орендні платежі, як правило, підпадають під обмежену юрисдикцію. Часто такі доходи оподатковуються країною, де мешкає платник, на загальній основі (тобто не дозволяється жодних відрахувань) згідно із ставками від 0 до ЗО відсотків. Нижчі ставки, що часто застосовуються до таких доходів, порівняно із доходами від господарської діяльності, частково відображають те, що територіальна причетність для повністю розвинутої діяльності, котра здійснюється в межах юрисдикції, часто є важливішою, ніж територіальна причетність для здійснення інвестицій, де лише єдина причетність може полягати у розташуванні платника.

В Україні в процесі розбудови ринкового суспільства відбувається поступова відмова від застосування адміністративних методів та перехід до превалюючого використання економічних методів впливу на економічні процеси у сфері світогосподарських відносин.

У зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення питань, пов'язаних з формуванням та вдосконаленням системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності.

9

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Loading...

 
 

Цікаве