WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Оподаткування прибутку фiзичних осiб - Дипломна робота

Оподаткування прибутку фiзичних осiб - Дипломна робота

Нарешті, ще однією проблемою, що стримує інвестиційну діяльність є проблема оподаткування дивідендів па корпоративних правах. Не можна сказати, що діюча системи оподаткування дивідендів позбавлена внутрішніх стимулів. Однак, позитивна оцінка цих стимулів у ряді випадків є, м'яко кажучи, перебільшеною.

Внаслідок заліку податкових зобов'язань та коригування сум податкових платежів по податку на дивіденди (взаємозалік їх з податком на прибуток) на поверхні фінансових явищ складається враження, що доходи по корпоративних правах взагалі не оподатковуються: ні у джерела виплати (оскільки мас місце ніби-то "амністування" податку на прибуток), ні у складі доходу такого платника податку (оскільки отримані дивіденди не включаються до складу валових доходів юридичної особи та до складу сукупного оподатковуваного доходу фізичної особи).

Однак, ілюзорність такого уявлення розвіюється при більш прискіпливому погляді на проблему. Після повної сплати податків, власник корпоративних прав отримує (з урахуванням заліку податкових вимог) доход у джерела його виплати у вигляді суми, що залишилась після подвійною "секвестрування": спочатку податком на прибуток підприємства (30 відсотків), потім податком на дивіденди (30 відсотків від залишку).

Залік податкових вимог аж ніяк не впливає на обсяг податкових зобов'язань саме власника корпоративних прав: внаслідок його проведення податкові вимоги лише перекладаються з емітента корпоративних прав на їх власника.

Крім того, в діючій редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", умови стимулювання реінвестицій дивідендів, нарахованих акціонерам, у розвиток самого підприємства формалізовані до рівня "ненаукової абстракції". Досить наївно було б сподіватися, що всі сто відсотків акціонерів виявлять однаково високий рівень свідомості та погодяться реінвестувати належні їм дивіденди в розвиток виробництва. У випадку, коли хоча б декілька акціонерів відмовляться від здійснення реінвестиції, порушиться закладений в законі уявний принцип "справедливості" — примусове збережених пропорцій розподілу статутного фонду між акціонерами. Таким чином, орієнтованість окремої категорії акціонерів на споживання доходів фактичне зводить нанівець за формальною ознакою можливість податкового стимулювання реінвестиції доходів для всіх інших категорій акціонерів.

Ще однією проблемою оподаткування, пов'язаною з інвестиційною діяльністю, можна назвати податкову дискримінацію підприємств з іноземними інвестиціями. Для окремих їх категорій встановлені виключення з загальних правил, які були визначені як "особливості" визначення складу витрат платника податку — дебітора у разі сплати ним процентів за своїми борговими зобов'язаннями.

За загальними правилами, визначеними Законом, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Однак окремі категорії платників податку-позичальників підпадають під податкову дискримінацію на ринку позичкового капіталу. Для платників податку, 50 або більше відсотків статутного фонду яких перебуває у власності або управлінні (безпосередньо чи посередньо) осіб, що не є резидентами України, віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за борговими зобов'язаннями у будь-якому податковому періоді дозволяється у сумі, що не перевищує суми доходів такого платника податку протягом звітного періоду, отриманих у вигляді процентів, збільшеної на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми отриманих процентів.

Оподатковуваний прибуток без врахування процентів у цьому випадку визначається як скоригований валовий доход звітного періоду без урахування доходу звітного періоду, отриманого у вигляді процентів, зменшений на суму валових витрат звітного періоду, за винятком валових витрат звітного періоду, пов'язаних з виплатою процентів.

Витрати на сплату процентів, які не віднесеш до складу витрат виробництва (обігу) згідно із зазначеними обмеженнями протягом звітного періоду, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням зазначених обмежень.

Таким чином, обмеження суми процентів за фактично отриманими кредитами, які відносяться на витрати, для підприємств з переважною часткою коштів іноземного інвестора можна назвати прямою дискримінацією Іноземних інвесторів і податковим протекціонізмом на ринку позичок. Фактично такі обмеження ставлять в неконкурентні умови перш за все ті підприємства з іноземними інвестиціями, рентабельність операцій яких не перевищує 10% (тобто це, в першу чергу, виробничі підприємства) та які здійснюють продаж своєї продукції на умовах пільгового товарного кредиту (тобто з відстрочкою платежу), оскільки для підприємств, які контролюються резидентами, таких обмежень не встановлено.

Навряд чи це можна виправдати улюбленим аргументом про "необхідність захисту вітчизняного товаровиробника". Не зайве буде нагадати, що вітчизняний товаровиробник, про необхідність всілякої підтримки якого так піклуються усі гілки державної влади, це не той, в кого є паспорт громадянина України, а той, у кого підприємство розташоване та зареєстроване в Україні.

Якщо власником такого підприємства буде іноземний інвестор, він усе одно залишиться вітчизняним товаровиробником, оскільки: виробничо-технологічний комплекс стоїть на українській землі; на підприємстві працюють українські робітники; господарюючий суб'єкт сплачує податки до українського бюджету; нарешті, виробляє продукцію з українським штрих-кодом і забезпечує задоволення "неухильно зростаючих матеріальних потреб" як вітчизняного, так і, хотілося б у це вірити, закордонного споживача, тобто є конкурентоспроможною не лише на українському, але й на світовому ринку.

Як відомо, приватна власність характеризується тим, що суб'єкт ставиться до речі, як до своєї. У разі, якщо власником вітчизняного підприємства стає іноземний інвестор, тобто коли він буде відноситись до господарсько-виробничого комплексу, як до власного, він об'єктивно буде змушений захищати це майно від знищення та розкрадання, перейматися підтриманням сучасного техніко-технологічного стану виробництва, забезпечувати рентабельну роботу та платоспроможність господарюючої одиниці, і, врешті-решт, ставитись і до України в цілому, як до своєї співвітчизни, доля якої йому не байдужа.

Але для цього треба переконати інвестора в тому, що в ньому заінтересовані, його чекають, що в країні подолано менталітет "халявщика", тобто в пошані не лише чужі гроші (інвестиції), але й особи, що їх інвестують, що існує політична воля щодо сприйняття необхідності підтримки та захисту нових суб'єктів та об'єктів власності.

Про нищівний вплив податкових "ноу-хау" на ринок цінних паперів в Україні свідчать дані щодо зареєстрованих емісій.

Так, обсяг зареєстрованих у 1997 році випусків корпоративних облігацій склав 116,4 млн.грн., що у 151,2 раз більше, ніж за попередній 1996 рік (770 тис.грн.). Але вже у другому півріччі 1997 року (тобто з моменту введення в дію Закону) було зареєстровано лише п'ять випусків облігацій підприємств на загальну суму 13,5 млн.гривень (що у 8,6 разів менше ніж у попередньому періоді). Протягом 1998 року було зареєстровано випуски облігацій лише на суму 6,2 млн.гривень. Коментарі, як кажуть, зайві.

Такі ж негативні наслідки мають місце і в галузі спільного інвестування, яке здійснюється інвестиційними фондами та компаніями. Якщо до початку 1998 року загальний обсяг зареєстрованих випусків інвестиційних сертифікатів склав 1470,8 млн.грн., то протягом минулого року загальна сума емісії інвестиційних сертифікатів ледь перевищила 7 млн.грн.

Не краща ситуація склалася і щодо випуску банківських боргових зобов'язань у формі таких цінних паперів, як ощадні сертифікати. За станом на 1.10.98 р. частка цінних паперів власного боргу в структурі "чистих" зобов'язань комерційних банків склала всього 1,4 відсотка до підсумку.

Аналіз показує, що звільнення від оподаткування доходів по цінних паперах істотним чином не вплине на наповнення доходної частини держбюджету, однак створить потужні стимули, своєрідну "вільну економічну зону" для залучення інвестицій, реінвестування доходів у розвиток економіки, в тому числі її реального сектора, і внаслідок цього призведе до розширення бази оподаткування та збільшення податкових надходжені, до бюджету.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Loading...

 
 

Цікаве