WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Вiдшкодування податку на додану вартiсть в Українi - практика, проблеми та перспективи - Дипломна робота

Вiдшкодування податку на додану вартiсть в Українi - практика, проблеми та перспективи - Дипломна робота

Як видно з таблиці, в 1998 р. частка податку на додану вартість від усіх податкових надходжень становила 76 відсотків , що в шість разів більше від надходжень акцизного збору. В 1999 році податок на додану вартість теж перевищував надходження від інших платежів і в загальній кількості надходжень від податків становив 52 відсотка, в шість разів більше від надходжень податку на прибуток підприємств. В 2000 - 2001 рр. спостерігається деяке зменшення доходів бюджету від податку на додану вартість, але на даний момент він переважає серед податкових надходжень.

Таблиця 1.2.

Надходження до Державного бюджету України за 1998-2001 рр. від податків, зборів і обов`язкових платежів[8.35].

тис. грн.

Назва платежу

1998 р.

1999 р.

2000 р.

2001 р.

1

Податок на додану вартість

8756400

8302728

10065759

115422.6

2

Податок на прибуток підприємств

--

1317270

6093023

5998266

3

Мито

--

1587810

1649150

1576015

4

Прибутковий податок

--

1160850

--

--

5

Акцизний збір

1329963

2224526

1981913

2728623

6

Всього податкових надходжень

11510269

15989266

20513567

23522610

На жаль, характерною ознакою сьогодення є порушення основних принципів оподаткування. Зокрема, порушення принципу стабільності системи оподаткування, який заключається в забезпеченні незмінності податків і зборів (обов`язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року (стаття Закону України "Про систему оподаткування") Не врахування цього правила в практиці оподаткування є постійним. Так, наприклад, у 2000 році прийнято приблизно 28 поправок до Закону України "Про податок на додану вартість", що приводить до зниження надходжень до бюджету, ускладнення для платників податків, формування негативного іміджу України для інвесторів. Порушення принципу рівності, недопущення проявів податкової дискримінації — забезпеченні однакового підходу до суб`єктів господарювання при визначенні обов`язків щодо сплати податків і зборів.

У цьому плані слід звернути увагу на податкові пільги. Наприклад, цілі галузі звільненні повністю, або в значній мірі від сплати податку на додану вартість (гірничо-металургійний комплекс, суднобудування, спеціальні економічні зони , території пріоритетного розвитку і т. д. ).

1.2.Етапи становлення податку на додану вартість в Україні.

Функціонування податку на додану вартість у період створення Української держави і до сьогоднішнього часу, можна розділити на три етапи.

Перший етап характерний тим, що при створенні податкової системи України, був уведений у дію від 1 січня 1992 р. Закон України "Про податок на додану вартість". Цим законом регламентувався порядок сплати й нарахування податку на додану вартість.

На цьому етапі податок розглядався, як частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходить до бюджету після їх реалізації.

В цей період об`єктом оподаткуванням податком на додану вартість являлись обороти по реалізації на території України.

Оподатковуваний оборот обчислювався, виходячи з вартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. При здійсненні суб`єктом господарювання посередницьких послуг, оподатковуваним оборотом являлась сума доходу , одержаного у вигляді надбавок, винагород, зборів. У підприємств роздрібної торгівлі оподатковуваний оборот — це різниця між цінами їх реалізації і цінами, за якими вони проводять розрахунки з постачальниками, включаючи суму податку на додану вартість[9.97].

Для цього етапу характерне те, що значна кількість господарських операцій звільнялися від сплати податку.

Деякі з них наведено нижче: експорт товарів, включаючи послуги по транспортуванню, навантаженню, розвантаженню, перевантаженню товарів, що експортуються; надання послуг міським і приміським транспортом; квартирна плата; власність майна, що використовується внаслідок приватизації; операції по страхуванню й перестрахуванню; операції, що стосуються обігу валюти, грошей і банкнотів, за винятком тих, що використовуються в нумізматичних цілях, а також обіг цінних паперів; реалізація поштових марок та інших подібних знаків; послуги у сфері народної освіти; видача, одержання патентів, авторських прав, ліцензій; послуги установ культури і мистецтв; дитяче харчування, що реалізується молочними кухнями; продукти харчування для хворих діабетом; електроенергія; путівки для відпочинку та лікування та інші.

Існувало дві ставки податку, перша в розмірі 28 відсотка до оподатковуваного обороту, а друга 22 відсотка. При реалізації товарів, робіт, послуг за регульованими цінами й тарифами, що включають податок, застосовувалась ставка в розмірі 22 відсотка.

Сума податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету, визначалася, як різниця між сумами податку, одержаними від покупців за реалізовані товари й сумами податку, сплаченими постачальникам за матеріальні ресурси, паливо, роботи, послуги вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу. У разі якщо сума податку, яка сплачена постачальникам, перевищує отриманий податок від покупців, то різниця, що виникає, зараховується в рахунок чергових платежів або відшкодовується.

Сплата податку на додану вартість проводилась щомісячно, виходячи з фактичних оборотів по реалізації товарів за минулий календарний місяць, не пізніше 15 числа наступного місяця. Датою здійснення обороту вважався день надходження коштів за товари або день відвантаження продукції.

Платниками податку на додану вартість вважалися юридичні особи, що здійснюють виробничу та іншу комерційну діяльність, а також особи які займаються підприємницькою діяльністю, якщо обсяг реалізації їх товарів перевищував 100 тис. карбованців на рік.

Другий етап, характерний тим, що відбулися зміни в порядку справляння податку на додану вартість у зв`язку з веденням в дію 6 січня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на додану вартість". Згідно цього документа до об`єктів податку на додану вартість належали: обороти з реалізації товарів, робіт, послуг; митна вартість імпортних товарів, ввезених на територію України.

Саме в цей період було змінено ставки від 28 відсотків до 20 відсотків оподатковуваного обороту. Також на цьому етапі відбулися зміни щодо встановлення мінімального обсягу реалізації, підприємствами, а також громадянами, згідно якого вони не являлися платниками податку, відповідно до декрету — це 500 тис. крб. на рік. Таке підвищення мінімального рівня реалізації ( від 100 тис.крб. до 500 тис. крб. ) пов`язане з інфляційними процесами, які відбувались в країні.

Фактично не змінився перелік звільнених від податку операцій.

Було також уточнено порядок обчислення й сплати податку, а саме, у розрахункових документах на реалізацію товарів потрібно було суму податку вказувати окремим рядком, а при звільненні їх від податку, у зазначених документах , робити помітку "Без податку на додану вартість". Розрахункові платіжні документи, в яких сума податку не відокремлена або в них не зроблена помітка установами банків не приймалася до виконання.

Залишились незмінні визначення щодо платників податку на додану вартість, та строки внесення необхідних сум до бюджету.

Цей порядок не зазнавав суттєвих змін, аж до прийняття 6 квітня 1997 р. Закону України "Про податок на додану вартість". Він зупинив дію Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1993 р. "Про податок на додану вартість". Прийняття нового закону зумовлено тим, що минулий нормативний документ уже не давав відповіді на велику кількість питань, пов`язаних з оподаткуванням податком на додану вартість, не враховувалася світова практика застосування податку, а принципові питання сплати податку до бюджету, регулювались листами Державної податкової Адміністрації України.

Третій етап можна характеризувати, як етап удосконалення податку на додану вартість.

Було проведено реформування податку, а саме у посиленні контролю за суб`єктами господарювання, останні повинні тепер крім бухгалтерського обліку вести ще і податковий облік, а також повинні зареєструватись в податковому органі, як платники податку на додану вартість.

Нововведенням є застосування податкової накладної. Продаж має тепер супроводжуватись наданням покупцю такої накладної. Вона має виконувати дві функції: бути звітним і розрахунковим податковим документом. На підставі податкової накладної у подальшому здійснюється розрахунок податкового кредиту.

Loading...

 
 

Цікаве