WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Теорії оподаткування в економічній думці - Реферат

Теорії оподаткування в економічній думці - Реферат


Реферат на тему:
Теорії оподаткування в економічній думці
Значення і місце податкових важелів у системі методів державного регулювання економіки ставить високі вимоги до знань про оподаткування. У сучасних умовах такі вимоги стрімко зростають, стимулюючи поглиблення досліджень у цій сфері в більш повному обсязі та в єдності всіх її сторін. Це передбачає, насамперед, звернення до виникнення і розвитку наукової думки про податки.
Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської цивілізації пов'язане з найпершими людськими потребами, які могли задовільнятися через усуспільнену діяльність.
Сьогодні найбільш поширеною є точка зору, що податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби. Але така точка зору існувала далеко не завжди. У давні часи, наприклад у Греції, податки та позики вважалися надзвичайними доходами. Приблизно те ж саме було характерно й для Риму. Хоча тут вперше демонструється спроба створення податкової системи, в основу якої було покладено майнове та подушне оподаткування, яке здійснювалось на підставі оцінки майна та перепису. Першим таким податком був трибутум. У Стародавній Греції в VII-IV ст. до н.е. були введені податки на доходи у розмірі одної десятої або одної двадцятої частини доходів. Були введені також і акцизи у вигляді приватних зборів (тобто біля воріт міста). Це дозволяло державі накопичувати гроші на утримання найманих армій, на побудову захисних споруд навколо міст-держав, зведення релігійних споруд, споруд громадського користування, водопроводів, влаштування свят і вирішення деяких соціальних питань: роздача хліба і продуктів найбіднішим прошаркам населення та ін. Але була і важлива противага оподаткуванню. В Афінах, наприклад, існувала думка, що податки обмежують свободу, носять на собі тавро рабства, і деякі громадяни вважали їх принизливими для себе. Вони згодні були платити добровільні внески, а данину стягати з переможених ворогів, а також зі своїх союзників.
До середини ХVII століття податки вважались необхідним злом, до якого доводилось вдаватися тимчасово, як виняток, за наявності особливих умов, при скрутному становищі держави, коли інших способів покриття видатків не виявлялось. Вважалося, що до них не можна звертатися ні в якому разі, хіба що всі інші кошти відсутні. Під іншими коштами розумілись домени, різне мито (у тому числі й судове), казенні підприємства (регалії). Вважалося, що державі, самодержцю більше личить бути купцем, аніж тираном.
Навіть ще у ХVIIІ столітті деякі англійські теоретики до звичайних, найбільших доходів держави відносили не податки, а доходи від домен і лісів, від конфіскації майна, від прав на викинутих китів, заблудлих тварин, на майно, що залишилось після загибелі кораблів і від нагляду за душевнохворими.
До другої групи вже відносилися так звані екстраординарні доходи - всілякі податки та мито. Ця ж точка зору панувала в Німеччині ще й на початку ХІХ століття. Податки тут, зазвичай, стягувались лише у випадку, коли домен та регалій не вистачало на покриття видатків. І навіть у кінці ХІХ століття німецькі держави надавали права міським та сільським общинам вдаватися до оподаткування лише у випадку нестачі інших надходжень (від майна общини, мита, зборів та допомоги казни).
З часом з натуральних повинностей, подарунків самодержцю, мита розвиваються податки у грошовій формі. Король (той же поміщик, тільки з найбільшими доменами) живе спочатку повинностями від своїх земель, потім з володінь васалів, від конфіскацій, проїзду і охорони купців, від монети, нічийного майна. До цього приєднується допомога феодалів та населення: допомога натурою, участь у походах, будівництво укріплень, утримання під час перебування короля та його свити, далі - допомога грішми. Усе це мало тимчасовий, надзвичайний і добровільний характер, стягувалось спочатку в силу звичаю.
Добровільні дарунки самодержцям в екстрених випадках, у силу звичаю, поволі стають постійними зборами, але стягуються лише в окремі роки і на визначені цілі. Вони все ще вважаються добровільними, адже встановлюються за згодою станів. У Франції, наприклад, у випадку введення нових податків останні реєструвались і затверджувались паризькими зборами станів. Але тут раніше за всіх, у 1439 році, король Карл VII вводить перший постійний податок у зв'язку з веденням затяжної війни і створенням хоч і невеликої, але постійної армії.
В Англії податки вводились королем за згодою парламенту. В окремих випадках королі порушували права парламенту і обхідними шляхами вводили податки, наприклад, у вигляді обов'язку доставляти кораблі. Графства, розміщені в середині країни, повинні були оплачувати цю повинність грішми.
Але все ж англійський парламент до середини ХVII століття не визнавав постійних податків на загальні цілі. У 1660 році вперше були відмінені феодальні повинності, і замість них половину акцизу на пиво, сидр, перрі та спиртні напої було віддано королю і його спадкоємцям назавжди. За словами І.М. Кулішера, "це був викуп"29, адже король отримував щорічний доход, а землевласники звільнялись від обов'язку захисту країни. Тобто поява постійних податків пов'язана з необхідністю утримання постійної армії. Завдяки саме цьому факту доменіальні доходи поступилися місцем податкам не тільки в Англії, а й у інших країнах Європи.
Але ще до середини ХVIIІ століття поряд з постійними податками в Англії існували тимчасові акцизи, тобто панувала змішана податкова система. Лише за короля Георга ІІІ усі акцизи були продовжені назавжди. Прямі ж податки зберігали тимчасовий характер до ХІХ століття.
У східних слов'ян відправною точкою в оподаткуванні також були добровільні допомоги своїх і данина, що збиралась з чужих племен30. Жителі підносили князю, що приймав владу, "дари" і "поклони". З часом відносини з добровільних перетворюються в обов'язкові і такі, що періодично сплачуються. Данина і дар близько підходять одне до одного і зливаються в подать. Хоча спочатку даниною обкладали лише підкорені племена.
Пізніше з'являється данина на користь татар, або ординське срібло. З 1504 року вона переходить у дохід московського князя і перетворюється на цільовий податок з усіх уділів на користь великого князя. Поява у ХVI столітті податків ("пищальні гроші" - на утримання стрільців, 1550 р.) також пов'язана з переходом від дворянської кін-ноти в армії, якій платили землями, до найманої піхоти - пищальників (пищаль - вогнепальна зброя), пізніше перейменованих на стрільців, яким платили хлібом, сіллю і грішми. Для утримання армії призначались, крім "пищальних грошей", ямчужні (ямчуга - селітра для виробництва пороху), податі на "городову та засічну справу" (будівництво укріплень), "полоняничні гроші" (для викупу полонених). Стягнення провадились і в натуральній, і у грошовій формі.
В Україні Військо Запорізьке також мало свою систему оподаткування. Це було мито, щонакладалось на шинки та купців за провіз краму,
Loading...

 
 

Цікаве