WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Методи державного регулювання економіки та їх взаємодія - Реферат

Методи державного регулювання економіки та їх взаємодія - Реферат

Маневрування бюджетним балансом, що буде показано далі, зумовлювалося, головним чином, не потребами економіки, а необхідністю сплати державних боргів. Не відкидаючи об'єктивності такої потреби, разом з тим, стоїть невідкладне завдання підвищити ефективність управління цими зобов'язаннями з тим, щоб обсяги коштів, які спрямовуються на виконання боргів, були співставними з розмірами щорічного приросту ВВП. Відкачування бюджетно-податкового потенціалу (у 2000 р. 14,5 % податкових доходів спрямовувалося тільки на обслуговування державного боргу) свідчить про відсутність гнучкої боргової стратегії та невикористання широкого кола економічних заходів, які пропонує наука та практика. У результаті це означає подальше звуження регулюючої ролі держави на противагу задекларованій стратегічній тезі, що політика економічного зростання може стати результативною лише за умови посилення дієздатності держави, ефективного виконання нею своїх функцій. На жаль, така позиція системного підходу не знаходить належного втілення при визначенні бюджетної політики.
Проблема державного боргув Україні належить до кола проблем, які мають стратегічне значення, тому їм буде приділена значна увага далі. У даному випадку слід лише наголосити, що зростання потреб уряду у внутрішніх фінансових ресурсах для покриття державних боргів поставить під сумнів можливості як скорочення податкового навантаження, так і зростання бюджетних вкладень у соціально-економічний розвиток.
У ситуації накопичених протиріч проблема мобілізації додаткових бюджетних надходжень належить до розряду найактуальніших. Першочерговими тут залишаються проблеми, пов'язані з функціонуванням податкових пільг. Аналізуючи їх, не можна не визнати актуальності використання потенціалу, закладеного в такому економічному інструментарії, яким є податкові пільги. Досвід розвитку різних країн підтверджує корисність використання їх механізму. Україні, що перебуває у періоді глибоких трансформаційних суперечностей, необачно не скористатися цими перевагами. Стратегія реформувань у цій галузі повинна базуватися на реалістичному підході, в рамках якого існує потреба пошуку компромісу в межах системи узгодження економічних інтересів держави, галузей, підприємств, організацій.
Аналогічні невідповідності характерні при формуванні й окремих дохідних статей бюджету. Наприклад, згідно з початковим прогнозом бюджету на 2001 рік надходження від приватизації державного майна передбачалися у розмірі, який перевищував 17 % запланованих доходів бюджету. Навіть з огляду на наявну грошову масу були всі підстави вважати ці прогнози нереальними. Надія на іноземного інвестора в умовах великої кількості стримуючих факторів, існування яких не можна заперечити, також виглядала сумнівною. Звідси досить проблематичним ставало й виконання витратних зобов'язань бюджету, зокрема, статті капітальних вкладень. Адже значна частина надходжень від приватизації повинна була спрямовуватися на пріоритетне фінансування капітальних вкладень.
Структурна перебудова, що становить найважливішу складову ринкової трансформації економіки та визначає поступ України у світове ринкове середовище, потребує колосальних фінансових ресурсів. З огляду на інноваційне спрямування такої перебудови, ці потреби в середньому зростають не менше ніж у 1,5 раза. За розрахунками академіка В.М. Геєця, якщо ставити за мету не лише зберегти, а й оновити діючий виробничий апарат, сума капіталовкладень в економіку України повинна досягти 45-50 млрд. грн. на рік, що, за його ж оцінками, нереально навіть за умови значного прискорення використання іноземних інвестицій42. Відштовхуючись від параметрів, закладених у проектах бюджету, та зважаючи на недостатню обґрунтованість джерел бюджетних надходжень, відсутні належні підстави характеризувати ці бюджетні документи як бюджет зростання, який відповідає окресленим стратегічним завданням. Поділ Державного бюджету України на два фонди - загальний та спеціальний, де, враховуючи досвід багатьох зарубіжних країн, спеціальний фонд має бути аналогом "бюджету розвитку", також не наближує нас до вирішення поставлених завдань. Аналізуючи витрати спеціального фонду, запроваджені проектом Закону України, зокрема на 2001 рік, слід зазначити, що в переважній більшості випадків ці витрати не мають чіткої інвестиційно-інноваційної спрямованості.
Нічого не зроблено у бюджеті 2001 року для досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, можуть бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації. Починаючи з 1993 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5 % ВВП, а у випадку виключення повторного рахунка, характерного національній системі статистичного обліку, - більше 1 % ВВП, або понад 2 % загальних витрат централізованого державного бюджету. Для порівняння нагадаємо, що у СРСР у 1970-1980 рр. частка наукових статей фактично дорівнювала 3,3-3,5 % витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зниження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бюджеті протягом 1992-2000 рр. виглядала таким чином: 1,93; 1,68; 1,43; 1,08; 1,41; 1,40; 1,16; 1,13; 1,8243. У другій половині 90-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 1993 року рівень витрат становив: у Бразилії - 48, Південній Кореї - 92, Японії - 142, Франції - 174, США - 195, у той час як - Україні лише 1,9 тис. дол. США44.
Стійке економічне зростання, як переконує досвід високорозвинених країн, можливе в умовах, коли частка витрат на науку та освіту у ВВП наближається до 3 % його обсягів, при цьому участь держави у таких витратах сягає в середньому 35-45 %. Співставлення наведених даних із показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів. Вони також свідчать про низьку ефективність методів державного регулювання в Україні.
Можнастверджувати, що бюджетна політика не змогла наростити свою ефективність через мобілізацію всіх її можливостей та ресурсів і стати дієвим регулятором економічної політики. Сьогодні вона використовується як переважний інструмент реалізації фіскальних інтересів, що провокує руйнування економічного потенціалу країни. Консолідований бюджет як головний закон економічного життя повинен фіксувати не просто доходи і витрати, а всі основні параметри економічного розвитку. За умови підпорядкування бюджетної політики вирішенню проблем бюджетного дефіциту та державного боргу вона неминуче перетвориться у джерело економічних протиріч і суперечностей. Перспективи бюджетної політики як складової економічної політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи економічних відносин у напрямі збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення.
Принципово важливим
Loading...

 
 

Цікаве