WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Проблеми оподаткування додаткових благ: теоретичний аспект - Реферат

Проблеми оподаткування додаткових благ: теоретичний аспект - Реферат

працедавцем, оскільки за великої кількості тих, що страхуються, надаються знижки).
Щодо структури податку на додаткові блага, то тут розробленодва варіанти [4]. Перший припускає стягування цього податку окремо від особистого прибуткового податку, виключаючи так можливість їх координації. Другий варіант, навпаки, передбачає ретельну скоординованість системи прибуткового оподаткування з метою обкладання будь-якого додаткового блага в такому ж розмірі, в якому обкладалися б грошові виплати, здійснювані працедавцем замість надання таких благ. З практичного погляду другий варіант вважається більш превалюючим, оскільки забезпечує нейтральність та об'єктивність доходу у вигляді отримання додаткових благ, тобто сприяє однаковому ставленню до працівників, праця яких оплачується в грошовому виразі, та тих, що деяку частину ії одержують у вигляді додаткових благ. Якщо грошові виплати і додаткові блага оподатковуються по-різному, працедавці змінюватимуть систему оплати праці так, щоб сплачувати менше податків, що, в свою чергу, призведе до економічних спотворень і зниження надходжень.
Додаткові блага, зазвичай, обкладаються за одноманітною ставкою. Проте в деяких країнах застосовується структура прогресивних граничних ставок. Ставка встановлюється так, щоб остаточний тягар податку на додаткові блага був рівноцінним остаточному тягарю податку, що підлягав би сплаті, якби такі блага обкладалися податком, що стягується з найманого працівника, оподатковуваного особистим прибутковим податком за найвищою граничною ставкою. Ця рівноцінність може бути забезпечена в межах системи, в якій працедавець має право вираховувати витрати, пов'язані з наданням додаткових благ, з суми оподатковуваного податку, але не може віднімати сам податок, що стягується з цих благ (Естонія, Малаві), або в межах системи, в якій працедавцеві дозволяється вираховувати з оподатковуваного податку як витрати, пов'язані з наданням додаткових благ, так і сам податок, що підлягає сплаті на ці блага (Австралія, Лесото, Нова Зеландія) [5]. У другому випадку необхідні корегування величини вирахування з прибуткового податку працедавця з урахуванням суми сплаченого податку на додаткові блага, що забезпечується одним з двох способів [6]. Перший полягає в тому, що розраховується валова вартість додаткового блага і ставка податку застосовується саме до цієї вартості (Австралія, Лесото). Згідно здругим способом, може бути використана фактична вартість блага, і ця вартість оподатковується податком на додаткові блага за вищою ставкою, тобто за максимальною граничною ставкою, розрахованою на валовій основі за відповідною для досягнення необхідної рівноцінності формулою.
Одним з потенційних недоліків податку на додаткові блага, що стягується з працедавців за одноманітною ставкою, є те, що його рівноцінність альтернативному варіанту, тобто оподаткуванню вартості додаткового блага податком, що сплачується працівником, може бути забезпечена тільки в тому, що стосується ставки податку. Тобто незалежно від того, яка з двох описаних вище систем використовується (податок на додаткові блага не підлягає вирахуванню, або може бути вирахуваний, але при цьому вартість пільги або ставка розраховуються на валовій основі), через зазначені причини, розраховується формула паритету для забезпечення рівноцінності тільки з однією ставкою податку, зазвичай, з найвищою граничною ставкою податку. Якщо для працівників, які одержують пільги, встановлені менш високі ставки податку, то податковий тягар може виявитися дуже важким.
З адміністративного погляду для працедавця практично не існує різниці між альтернативними системами оподаткування додаткових благ - незалежно від того, чи обкладаються додаткові блага податком з працедавців або найманих працівників, прийнято вимагати, щоб працедавець здійснював поточний контроль і оцінював розмір усіх додаткових благ, хоча очевидно, що вартісна оцінка істотно спрощується, якщо працедавець може подавати відомості за сукупним розміром додаткових благ і не зобов'язаний розподіляти ці блага між окремими працівниками. Принципова відмінність полягає в дії податку на ліквідність найманого працівника. Оскільки утримання неможливо провести з благ у натуральній формі, податок на додаткові блага повинен утримуватися із заробітної плати працівника додатково до податку на заробітну плату. Це значно впливає на касові потоки працівника, якщо вартість благ, що оподатковуються, достатньо висока порівняно з розмірами винагороди в грошовій формі [7].
На практиці вибір одного і того ж методу оподаткування стосовно всіх видів додаткових благ не є доцільним. Більш прийнятним вважається одночасне використання всіх трьох методів щодо різних видів додаткових благ [8]. Так, зазвичай, податок на додаткові блага можна стягувати з працівників, за винятком тих благ, які можуть не включатися в дохід працівника з певних адміністративних причин (наприклад, незначних благ), або внаслідок того, що важко визначити вартість блага, одержаного тим або іншим платником податків (наприклад, коли місцями відпочинку і розваг можуть користуватися всі працівники). Такі блага, що не включаються в дохід, можна оподатковувати, забороняючи працедавцеві віднімати з суми оподатковуваного доходу витрати, пов'язані з наданням цих благ, або обкладати їх спеціальним податком на додаткові блага.
Оподаткування додаткових благ, незалежно від того, стягується податок з працедавця чи з працівника, пов'язане з розглядом ряду питань. Перш за все перевіряється, чи немає у особи, яка одержує додаткові блага, яких-небудь інших відносин з працедавцем (наприклад, чи не є вона акціонером працедавця або його кредитором), і чи одержані блага у зв'язку з працею даної особи за наймом або в іншій якості. Це пов'язано з тим, що у багатьох випадках працедавці і працівники зацікавлені в тому, щоб охарактеризувати свої відносини як відносини між підприємством і незалежним підрядником. Якщо додаткові блага обкладаються податком, що стягується з працівника, а одержувач благ класифікується як незалежний підрядник, тоді податок на такі блага не може утримуватися у джерела, і одержувач благ має можливість відстрочити або зменшити податок, що підлягає сплаті з одержаного блага, або навіть уникнути сплати такого податку. Якщо податком на додаткові блага обкладається працедавець, а одержувач благ також класифікується як незалежний підрядник, то цей податок може бути відстрочений, а ставка знижена, якщо гранична ставка, за якою обкладається одержувач допомоги, нижча за граничну ставку, яка використовується з метою оподаткування додаткових благ [9]. У будь-якому випадку при використанні окремого податку на додаткові блага, що може бути передбачено або законом про прибутковий податок, або окремим законом про податок на додаткові блага, важливо забезпечити послідовність використання визначення працівника у всіх
Loading...

 
 

Цікаве